Ти - моя пристань - Юліанна Бойлук

— Повелителю, я маю ще одне прохання до вас, — в цю мить серцебиття Селіма Паші лунало так гучно, що заглушало усі голоси. В точності, як і в його сина.

— Я слухаю тебе, Паша... — зацікавлено всміхнувся Шах імперії. В цю мить вже втретє за останню годину зайшов вартовий:

— Володарю, Аміра Султан прийшла. Каже, що це негайно.

— Хай зайде... — трохи стривожено озвався Падишах. Арман переглянувся із батьком в ту ж мить, коли Селіндж — із братом. Перших цікавило, яка вона — ця знаменита Султанка, других — яка термінова справа принесла сюди баш-кадину? За кілька хвилин вишукана жінка з'явилася в покоях. Світле волосся сяяло із зачіски, яку покривала велика корона з темною шаллю. Стрункий стан жінки прикрашала бордового кольору сукня. А її блакитні очі не могли засліпити лише уже невидючих.

— Що сталося, Аміро?

— Володарю, діти! Діти зникли! — вбігши в покої, вигукнула вона, а коли узріла своїх сина й дочку, полегшено видихнула: — Ах, Аллах, як я злякалася... Вони у вас. Все добре… Пробачте мені.

Селіндж і Мурад знову перезирнулися.

— Що з вами, Валіде?

— Сталося непорозуміння. Я потім розкажу, — голос Султанші був таємничий і зляканий.. Однак, хутко помітивши, що вони тут не одні, жінка стала споглядати за двома чоловіками, що стояли навпроти.

— Що ти хотів сказати, Селім Паша? — здивований Султан тепер міг очікувати все, що завгодно...

— Володарю, шановна Аміро Султан, пробачте мою нахабність. З вашого дозволу, мій син просить у вас честі одружитися із прекрасною Селіндж Султан з її згоди...