Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Не певен... Але, я постараюся! - він потис руку на прощання.

- Добре, хай щастить! - він потис руку у відповідь і вийшов із відділка.

Його батько всю дорогу додому мовчав. Антон першим почав розмову:

- Сподіваюся ти не тримаєш на мене зла. Вибач, я трохи погарячкував, коли накричав на тебе!

- Я вже забув! Я знаю, що був поганим батьком! І ти маєш право на мене сердитися! - з розпачем сказав Тимофій. Він прекрасно розумів, що час назад не повернути. І те що він зробив, вже не виправити.

- До речі, до мене повернулася пам'ять. Але, я все ще не можу пригадати події того вечора! Я у розпачі, всі картинки такі мутні! І тому, не можу нічим допомогти. - сказав Антон.

- Як сказав лікар, коли пам'ять тільки почне поступово повертатися, то згодом ти згадаєш усе. І пазл складеться в цілісну картину. - його тон був спокійним, але у ньому відчувалася якась напруга.

- Все гаразд! Я повинен усе згадати! Тоді ми зможемо посадити тих покидьків до в'язниці і справа всього твого життя буде нарешті закрита! - запевнив його Антон.

- Це було б чудово! До речі, як там Віола і твій син? -  поцікавився батько.

- У них все добре! - тон його голосу одразу змінився, в ньому відчувалася якась невпевненість.

- Сподіваюся! Перед ними я теж сильно завинив! Мені потрібно особисто попросити у них пробачення! - він важко видихнув, його мучили докори сумління.

- Це точно!

- Синку, я не проти, щоб ви помирилися з Віолою! Адже у вас є син! Я б навіть сказав, прекрасний син! І йому потрібен хороший батько, а не такий, яким був я! - в його голосі відчувалася теплота. Це виглядало досить дивно, адже синтементальність не була притаманна Тимофію.

- Гадаєш у нас все вийде? Віола категорично проти цього!

- Думаю, так! Але, вам знадобиться трохи часу для цього!

- Не знаю... Я наробив купу дурниць за всі ці роки... І сином теж був не найкращим! - в його голосі звучало каяття.

- Але ж завжди можна спробувати знову! Якщо ти будеш більш наполегливим, то рано чи пізно зламаєш тут стіну, яку побудувала між вами Віола! 

- Гадаю, що це буде дуже важко!

- Просто, спробуй! Не спробуєш, не будеш знати! Бажаю удачі, синку! - підморгнув йому старий.

- Дякую, вона мені точно знадобиться!

Вони під'їхали до будинку батька, де їх вже чекала Анфіса. Вона так зраділа, що нарешті тато повернувся з відрядження. Адже завтра на ньому лежала важлива місія - повести свою доньку до вівтаря.

***

Ранок нареченої почався з бадьорого настрою і легкого хвилювання Анфіси. Сьогодні був дуже важливий день для сім'ї Овчаренків. Єдина дочка, ще колись маленька татова принцеса, хоча навіть зараз вона була ще досі його принцесою, а сьогодні виходила заміж. Тимофій не міг повірити, що вона вже така доросла. І коли це вона встигла так вирости? Він пропустив усе найцікавіше, у своїй гонитві за величезними статками і успішною кар'єрою. Його діти виросли. Анфіса вже була молодою красивою жінкою, яка скоро повинна була стати мамою. Із Антоном у нього були взагалі прохолодні стосунки. Яким же він був дурнем увесь цей час, проте він зрозумів це тільки зараз. Тимофій хотів усе змінити, але чи вдасця це йому зараз, він не знав.

Анфіса вийшла зі своєї кімнати одягнена у весільну сукню, Тимофій аж затамував подих. Його дочка була прекрасною. Вона вибрала просту, але водночас елегантну довгу сукню молочного кольору. Ніжній відтінок повітряного фатину підкреслював красу засмаги та блиск щасливих очей нареченої. Об'ємні рукави, розріз по ніжці, ідеальна посадка додавали легкого шарму. Сукня на ній сиділа дивовижно. Її довге каштанове волосся, було зібране у високу зачіску-мушлю, знизу якої була прикріплена фата, а два підкручених пасма опускалися по боках до лінії плечей. Її макіяж у ніжних персикових тонах, був легким і водночас підкреслював карі очі, в яких світилося щастя. А на рожевих губах з'явилася легка посмішка:

- Тату, ти що плачеш? - вона звернулася до Тимофія. Легенько спускаючись по сходах, виставляючи шикарну довгу ніжку вперед.

- Я просто щасливий, доню! Ти прекрасна! - на очах Тимофія виступили сльози. У це було важко повірити, що такий жорсткий і суворий чоловік як Тимофій, може бути настільки сентиментальним. Він простягнув свою руку їй, щоб допомогти спуститися з останньої сходинки:

- Обережно!

- Знаю! Адже, я тепер не одна... - Анфіса простягнула свою маленьку ручку з французьким манікюром, поклавши її в масивну татову долоню. Її рука була такою маленькою, а на безіменному пальці правої руки виблискувала золота обручка з діамантом, яку їй подарував Олег, коли просив її руки. Вона ще жодного разу її не знімала.

- Донечко, я такий щасливий! - Тимофій обійняв її і поцілував у щічку.

- Тату, ну годі цих сентиментів, а то я теж зараз розплачуся... І зіпсую весь макіяж... - вона помахала долонями перед обличчям, щоб зупинити сльози, які були вже на підході. - Знову ці гормони!

- Добре, добре, доню! Постараюся не плакати, все ж таки я - чоловік! - він погладив щоку доньки своїм шершавим великим пальцем.

- Сьогодні найкращий день у моєму житті. Ми з Олегом станемо офіційно чоловіком і дружиною. І скоро у нас буде малюк! Я така щаслива! - Анфісі хотілося стрибати від щастя. Вона б так і зробила, якби не її положення. Навіть її бордові туфлі-човники прекрашені стразами, були на невисокій шпильці.

- Так, доню, сьогодні тільки твій день! - він простягнув їй свою руку, щоб вона взяла його під неї: - Ну що ходімо?

- Ходімо. - вона взяла тата під руку і вийшла з будинку. Під будинком вже стояв білий лімузин прикрашений квітами і весільними стрічками з кількома повітряними кульками. У ньому вже сиділи її дружки. Тимофій допоміг їй сісти у авто, а сам пішов до свого автомобіля, щоб їхати слідом за лімузином з нареченою. Автівки рушили у нове і незвідане...

***

Виїзна весільна церемонія проводилася біля озера, де росли високі сосни і світило яскраве сонце. Весільна арка була прикрашена драпіруванням світлою тканиною і квітковими композиціями з бордовими нотками із зеленню. Її елегантний дизайн був продуманий до найменших дрібниць. Навколо багато зелені та квітів, кришталеві келихи, столик на якому згодом стоятиме оксамитова бордова коробочка з обручками. Рівнесенько виставлені у ряд білі стільці прикрашені бордовою тканиною, де по-трохи збиралися запрошені на церемонію розпису гості. Елегантна ведуча в зеленому брючному костюмі. Весільний дрес-код був в бордовому, зеленому та білих тонах.