Олександр. Її монстр - Влада Калина

- Ну нафіг, - вдихнув на повні груди. - Це перший і останній мій танець за сьогодні.

- Ти так рванув, я ледве встиг за тобою, - Леонід поклав руку мені на плечі.

- Ти за мною біг? Навіщо?

- Поки ти танцював із цією кралею, я познайомився зі своєю принцесою, - Леонід був дуже задоволений. Він сяяв від щастя, і посміхався. - Я здається закохався! - пояснив він.

- А я здається збожеволів, - кинув маску на землю, заплющив очі. - Ця королева метеликів неначе моя Анжеліка, така ж тендітна, навіть голос схожий. - Чорт! - розплюшив очі. - Вона ввижається мені. Я постійно думаю про неї.

- Ці жінки не дають нам спокою коли поруч і навіть тоді, коли їх з нами немає. Дивина та й годі.

- І не говори, - глянув на зоряне небо і задумався. Одному Богові відомо, що буде далі. 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно