Олександр. Її монстр - Влада Калина

- Не тисне? - засміявся я, натякаючи на корону та на незграбного короля в дверях. 

- Якраз мій розмір... А де твій костюм?

- До твоєї корони потрібна перука, тоді вона триматиметься.

- Не змінюй теми. Я купив тобі костюм принца. Де він?

- Не може в королівстві бути два принца, - я підвівся з-за столу, швидким кроком вийшов з кабінету, і попрямував до своєї кімнати, щоб переодягнутися. 

- Хто буде другим? - кричав у спину батько. 

- Не другим, а єдиним, принцом буде Леонід, - обернувся я.  

- Ну звичайно, він же його син від першого шлюбу, я міг би й здогадатися... Тобто як це єдиний?! А ким же ти будеш?

- Ким і маю бути.

- Монстром? - підколював батько, побачивши, як зі шафи випала страшна маска монстра.

- Ним.

- Ох, синку. - Присів на моє ліжко поруч з костюмом, який я кинув туди. - Бачу, сильно запала тобі в серце твоя Анжеліка. Ти вже монстром наряджаєшся.

- Батьку, не починай, - розстібнув куртку. - Я тобі все розповів не для того, щоб ти читав мені мораль і вчив жити. - Куртка полетіла на стілець.

- А якби послухав мене, то вже давно був би одружений. Я тобі поганого не пораджу.

- Батьку! - зняв футболку і завмер з нею в руці. - Я не хочу все зіпсувати. До неї потрібен інший підхід. І після цього балу, я вигадаю план. Вона все одно буде моєю… тільки не зараз.

- Так і до пенсії можна тішити себе ілюзіями. Якби я був на твоєму місці, я б вже давно звабив її.

- Добре, що ти не на ньому. Подай ту чорну сорочку, - кивнув на костюм.

- Ти сумніваєшся в моїх здібностях зваблення? Я в цьому профі. 

- Так, красиво говорити ти вмієш. Добре, що ви з нею більше не зустрінетесь. 

Я боявся, того, щоб було, якби батько почав приміряти до Анжеліки свої чари. Він відлякає її від мене остаточно.