Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Катя злякано глянула на чоловіка, вперше за цей час запанікувавши. Якось весь день в обох і думки не виникало особисті питання обговорювати. Але тепер стоять у кухоньці одні. Лев у сараю бурчить щось роздратовано батькові. Таксист милується зі своєю булочкою по відеозв'язку. А вони застрягли один навпроти одного, не в змозі розірвати зоровий контакт, забираючись глибше в серця один одного.

– Я все ще не хочу ні про що говорити. І мені потрібен час, щоб розібратися із... сімейними справами, - першою сказала Катя. - Але мені теж тебе не вистачало.

Стас м'якою ходою скоротив відстань між ними, спритно звантаживши по дорозі на стілець мокрий рушник і свою сорочку.

- Я не можу без тебе, Катюшо, я задихаюся. Дай мені шанс... - простогнав Стас, схиляючись до дівчини і привертаючи до себе неможливо близько.

Катя тільки розвела руки в сторони, безпорадно визнаючи свою поразку, охоче розчиняючись у поцілунку, сповненому ніжності і пристрасті.

Так їх і застав Влад, що повернувся з міста.

Напівоголений Стас обіймає і цілує Катю, яка однією рукою міцно тримає його за талію, а в другій стискає ополоник, відвівши її трохи убік, щоб не забруднити дорогий одяг чоловіка. І при цьому охоче відповідає на дедалі сміливіший поцілунок.

Влад сердито і невдоволено насупився і голосно прокашлявся, привертаючи до себе увагу. Дві цікаві особи, що виникли за його спиною, миттєво зашикали на нього.

- Хворієш, то лікуйся, - буркнув Лев, дивлячись з-під лоба на непроханого візитера.

- Ну ось, зіпсував момент, - розчаровано пробасив таксист.

Влад здивовано обернувся.

Катя, почувши суперечку, здригнулася і спробувала відсторонитися від коханого. Але Стас не дозволив їй це зробити. Притис до себе ще міцніше, відкрито заявляючи на неї свої права перед рештою. Нехай навіть не сприймав Влада як серйозного суперника.

Дівчина зніяковіло уткнулася носом йому в груди. Схвильована новими емоціями, потай вивчала свої відчуття, насолоджуючись стійким ароматом дорогого парфуму Стаса.

- Не думав, що ти така доступна, - докірливо зиркнув у її бік Влад.

Катя переривчасто зітхнула сором'язливо. Хоч і не розуміла, чому почувається винною перед людиною, якій нічого не обіцяла. Щобільше, після інциденту в саду вона чітко окреслила свої пріоритети. Їй була дуже неприємна вся ця історія. Хотілося сховатися і відмитися, або у зворотній послідовності – не важливо.

- Права була Настя, купили тебе, - з гіркотою продовжував він свою викривальну промову, діловито поправляючи окуляри та прямуючи до кімнати.

- Знаєш Настю? – здивувалася Катя.

- Знає, звісно, - кивнув Стас. - Катюшо, він - родич власника клубу, в якому Льоша підібрав свою Настю.

- Хвилинку! - Влад обурено виринув із кімнати. – Люди – не речі, щоб їх підбирати та кидати. Або ви вирішили, що якщо у вас гроші, то вам все дозволено?

- Чому тоді ти вдав, що не знайомий з нею, коли вона до нас підсіла? - насупилась Катя, відступаючи на крок від коханого.

- Нічого я не робив! Просто розгубився від її слів.

- А потім чому не сказав, що добре її знаєш?

Влад зам'явся, почав тупцювати на порозі кімнати.

- А давай спробую вгадати, - хижо посміхнувся Стас. – Владу нашому подобається Настя. Але куди йому до Льоші. А сильних простіше ненавидіти та звинуватити у всіх своїх невдачах, ніж самому розвиватися. А тут є сімейний юрист. Так, Катюшо, я знаю трохи тепер про тебе. Але зовсім небагато, звичайно. Юрист надто вже принциповий виявився, - хмикнув чоловік. - Влад візьми та й виріши поживитися чужим коштом, сподівався на велику спадщину, напевно, а не лише виявлення кровної спорідненості. А поживитися нема чим. Тут праця потрібна, халяви не буде. Як і зламана альтанка сама себе не полагодить...

– До речі! Я подвійно скривджений! – спалахнув Влад. - Я обіцяв тобі її полагодити. Чому ти не дочекалася?

- А чому ти раніше не полагодив? - замість дівчини обізвався Стас. - А натомість до Насті за втіхою поскакав...

Тільки таксист помітив, що Катя мовчки плаче, відступаючи далі вбік. Решті виявилося не до того. Мовчки обійняв її, втішаючи. Катя вдячно і трішки розгублено кивнула, слухаючи перепалку, що розгортається. Добре, що юрист нічого не сказав Стасові до ладу.

- Не всі долари з гілки знімають, - завзято заперечив Влад.

Катя з жахом зрозуміла, що вони схожі. Обидва хочуть купити все та всіх навколо. Тільки один із них може собі дозволити та з дитинства привчений робити це з шармом, а другий може лише мріяти про такі можливості.

- Для молотка та цвяхів не потрібні бакси, - посміхнувся Стас. - Вони у Каті в сараї лежали весь час і чекали на тебе. Міг розчистити завали хоч би, лавку спорудити.

- Подивись на себе. Де був цей час? І що без водія свого можеш? Руки з дупи виростають!

- Зупиніться! – не витримала Катя. - Зупиніться... Послухайте себе збоку.

Лев зі співчуттям заглянув їй у вічі.

Дівчина розмазала сльози по щоках, намагаючись витерти обличчя.

- Огидно слухати вас обох, - схлипнула вона, виходячи на подвір'я і скрушно хитаючи головою.

Льова поплентався слідом, сам не знаючи, як збирався підтримати її. Просто розумів, що вона мала рацію. Що татко, який не є, а все ж таки хвилювався про нього. Від цього менше хотілося задиратися з ним і не так нудно ставало, як раніше. Хотілося їй добром за добро відплатити.

Таксист пирхнув, залишившись стояти у дверях, покрутив пальцем біля скроні.

- Ви - два психи ненормальних. Права Катерина – подивіться на себе збоку. Обидва її не варті. Але тобі, зрозуміло, вона й не треба. Жити, мабуть, ніде просто. А тобі, Стасе?

- Я її люблю, - буркнув чоловік, присоромлено опускаючи голову.

Чомусь сердитись за тон водія не виходило.

- А її чи стан свій поруч із нею? – хитро уточнив водій.

Стас здивовано підняв голову, замислився.

Влад переможно посміхнувся і подався до кімнати збирати свої пожитки.

Катерина, яка повернулася до будинку, не заважала зборам. Сіла тихенько на невисокий табурет у кухні, задумливо дивлячись на різношерсту компанію, що зібралася в будинку. Мовчки подала Стасові його сорочку, поглядом просячи одягнутися, і відновила приготування вечері. Лев крутився поряд, намагаючись допомогти. Запобігливо заглядав у вічі, намагався жартувати. Стас здивовано спостерігав за кардинально зміненим хлопцем. Почувався схожим на нього.

Влад зібрав у маленьку валізу свої нехитрі пожитки і гордо пройшов до дверей.

- Я б на твоєму місці, Катерино, валізу цього пройдисвіта перевірив, - глузливо запропонував таксист, не роблячи, однак, жодних спроб перешкоджати.

Катя обдарувала обох грізним поглядом із відтінком болю.

– Але на моєму місці саме я, – відрізала дівчина. - Куди ти підеш проти ночі? Є де ночувати?

Запитуючи, вона керувалася особисто зваженою на свої плечі відповідальністю за його долю. Але сподівалася, що він не передумає йти.