Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Стас скинув брову, переводячи запитальний погляд на дівчину. Але говорити продовжував із хлюпиком навпроти.

- Вона сама про це в курсі чи зараз уперше почула?

Катя напружено проковтнула слину, відчуваючи, як розжарюється атмосфера. Пересунулася трохи убік, намагаючись опинитися між чоловіками. Мимоволі відзначила яскравий контраст між ними: сильний, впевнений у собі Стас, краса якого ставала виразнішою саме через мужність, що виходить від нього. І поряд щупленький, хоч і досить високий Влад. Як не розправляй він плечі, а поряд зі Стасом його краще не ставити. Будь-яке порівняння буде на користь останнього.

- У мене, на відміну від деяких, дуже серйозні наміри. Я вже говорив про це Катерині. Але пропозицію за всіма правилами зроблю трохи згодом. Коли Катенька прийде до тями після смерті бабусі.

- Спекулюєш на бабусі? - невдоволено хмикнув Стас.

- Не треба всіх по собі міряти! – спалахнув Влад.

Але вийшло не надто щиро, навіть зацьковано якось.

- Ти чого сюди приїхав? - буркнув він, щосили намагаючись виглядати грізно.

- Катюшо, а можемо ми поговорити без цього непорозуміння? - оманливо м'яко уточнив Стас, тепло дивлячись на збентежену дівчину.

- Ти кого непорозумінням назвав? Це ти в центрі божество! А тут ти гість! Та ще й не званий! - Заявив Влад раніше, ніж Катя встигла відкрити рота для відповіді.

Замахнувся і вліпив Стасу ляпас. Чоловік не рушив із місця. Тільки недобре звузив очі, дивлячись на задиру.

- Бог свідок, я намагався стриматися, - важко зітхнув він, і Влад позадкував.

Проте його це не врятувало. Тяжкий хук правою прилетів точно в ціль. Влад звалився на столик у альтанці. Столик жалібно хруснув. Катя злякано зібрала папки, притиснувши їх до грудей, і схилилася над поваленим Владом.

- Ти як?

Стас гірко посміхнувся.

Він не очікував, що в цей момент суперник кинеться на нього знову з осколками чашки, що впала і розбилася. Дивом встиг відскочити, ухилившись. Втім, плече Влад йому таки зачепив. На білій тканині офісної сорочки проступила червона кров.

Стас глузливо свиснув. Катя охнула, злякано дивлячись на нього.

- А коники-то в ударі, - хмикнув він, перехоплюючи руку Влада, занесену для нового поранення.

Боляче стиснув зап'ястя, змушуючи супротивника випустити гострий предмет.

Влад болісно зморщився, але промовчав. Хоча Стас і очікував, що той почне скиглити і просити пощади.

Піднявши офіціанта за комір футболки, Стас відкинув його убік, не особливо дбаючи про приземлення. Зустріла Влада знову стражденка-альтанка. Причому нової атаки стара дерев'яна конструкція таки не витримала. Натужно заскрипівши, підкосилися опорні стовпи, дах почав кренитися.

Стас відкинув у бік зневагу до суперника, кинувся всередину, витягаючи хлопця. Встиг. Хоч і подряпався неабияк.

Влад дивився на Стаса зі змішаним почуттям ненависті та вдячності, сидячи на прим'ятій траві біля уламків альтанки, поправляючи свої дурні окуляри, що не розбилися тільки дивом.

Катя помчала в будинок і повернулася буквально відразу з аптечкою. Усадила обох чоловіків на сходах перед будинком і почала обробляти садна, сердито підібгавши губи. На Влада намагалася не дивитись. Боялася висловити йому надто багато.

Не дивитись на Стаса не виходило. Погляд постійно повертався до коханого обличчя.

Він упіймав її долоню біля свого обличчя і м'яко торкнувся внутрішньої її частини губами.

- Катюшо, я люблю тебе. Мені це важко сказати після всього, що колись пережив. І мені потрібна твоя допомога з одним майбутнім чоловіком. Лев... Це той хлопчик, ти його бачила...

Катя крадькома тремтячою рукою торкнулася його обличчя. Відійшла убік, оцінюючи результати своєї праці.

- Я хочу побути насамоті. Розібратися у всьому, що звалилося на мене.

- А він? - гидливо скривився чоловік, кивнувши у бік Влада.

- А йому виявилося ніде жити після звільнення. Тому що він посварився із родичем.

- Гей! Я тут! - обурився Влад.

Стогнучи, підвівся зі сходів і подався до будинку, всім своїм виглядом демонструючи образу на неї.

Стас стомлено похитав головою.

- Мабуть, я знову почав не з того...

- Мабуть, так, - лагідно посміхнулася Катерина. - Стасе, мені правда потрібен час. Адже тобі він теж знадобився одного разу. Багато часу. Чи не так?

Він засмучено опустив голову, встаючи. Хотілося сказати, що зрозумів. Але серце відмовлялося розуміти, навіщо їй потрібен час. Та ще й у присутності Влада.

Неквапливо попрямував до машини, радіючи, що рука ниє. Це відвертає увагу хоч трохи від емоцій, які з'їдають душу. Тепер саме час вирушити до Вадима в клуб і від душі напитися. Або дати йому грошей, щоб він забрав Влада кудись подалі від Каті. А раптом вона покохала цього хлюпика? Адже йому вона щойно не відповіла.

Зупинився перед машиною, помітивши на задньому сидінні квіти. Гірко посміхнувся, відкриваючи авто та витягуючи звідти троянди.

Катя тяжко опустилася на сходи. На те місце, де сидів Стас. З тугою дивлячись на улюбленого чоловіка. Серце тяглося до нього, але душа зіщулювалася від болю пережитого обману. Нехай навіть йому було дуже боляче. Але що він робитиме, коли йому буде боляче наступного разу? До того ж їй справді потрібен був час, щоб вивчити документи та заново пережити минуле. Ту його частину, яка раніше залишалася прихованою. А тут ще Влад висить над душею постійно. І вигнати людину надвір не можна, ніяково, і терпіти непросто.

Здивовано подивилася на Стаса, що повертався. Хотіла підвестися назустріч, але ніби приклеїлася до місця.

Він підійшов упритул, нахилився до неї і розвів руки, висипаючи до ніг дівчини весь оберемок яскраво помаранчевих квітів. Випростуючись, легко поцілував у щоку.

- Я віз їх тобі, - вимовив біля самого вуха і, трохи накульгуючи, попрямував до виходу з саду.

Катя провела його поглядом, сповненим хворобливої радості. А раніше думала, що так не буває...