Дівчина друга. Притворись моєю - Єва Скайлер

Яна                                                                                                 

 — На сьогодні тренування закінчено, — слова хореографа викликали мої полегшені і водночас болісні зітхання.                                                                        

 Шиплячи, крізь стиснуті зуби, пошкандибала в роздягальню, слідом за Таньою Мельник. Поганка має усвідомити, що не варто нариватися.                                  

Але вигук хореографа змусив зупинитися.                        

 — Яна! Підійди, будь ласка.                                                   

 — Світлано Олегівно, — стримано промовила я, з усіх сил, намагаючись не кульгати.                                            

 — Сходи до нашого лікаря, не вздумай замовчувати і вдавати, що нічого не болить. Твоя травма може проявити себе на сцені в самий невідповідний момент. Тоді ми залишимося без одного з найкращих танцюристів.                                                                               

 — Я зрозуміла, — кивнула, стискаючи щелепи.

 — І Яна… — хореограф поправила на собі чорну футболку і багатозначно додала: — До змагань лише два тижні…                                                                                  

 — Я буду обережна, — кивнула і попрямувала в роздягальню, терплячи пекучий біль у щиколотці.      

 Спіймала співчутливі погляди інших і показала великими пальцями вгору, що все добре. Нікому не дозволю шкодувати мене.                                                

 Мельник вже встигла зняти тріко і, коли я увійшла, одягала кофту.                                                                          

 — Яна, хочеш я проведу тебе до медпункту? — сказала Віка — моя подруга, але я проігнорувала питання та рішуче скоротила відстань між мною і Таньою Мельник.                                                                                      

 Удар рукою об дверцята шкафчика змусив усіх замовкнути і подивитися в нас.                                          

 Таня втиснула голову в плечі і дивилася на мене невинною вівцею. Опустила руку, зстивнуши і розтиснувши кулак, процідила:                                            

 — Ще раз... ти поставиш мені підніжку, про танці можеш забути.                                                                           

 — Але ж це була випадковість! — верескнула вона, а Віка спробувала мене зупинити, але я лише відмахнулася.                                                                           

 — Випадковість?! Думаєш, я не помічаю, як відчайдушно ти хочеш зайняти моє місце?  — Мельник смикнулася, збираючись звалити, але я вперла руку в шкафчик, перегороджуючи шлях. — Спорт жорстокий, але не варто йти по головам. Навіть зайнявши моє місце, на сцені ти опинишся марною і швидко опинишся в ряду запасних. Почни вже працювати, як решта… — різко відсторонилася і, стримуючи нецензурні вирази, пошкандибала до лікаря. Ігор Олегович буде дуже щасливий знову бачити мене.     

 — Яна, почекай!  — мене наздогнала Віка і встала поруч. — А ти була не надто жорстока з нею?              

 Хмикнула і обернулася.                                                       

 — А ти хотіла почекати, поки ця заздрісна погань комусь ногу зламає? Я лише застерегла людину від дурниць.                                                                                       

 — Часом ти надто різка і прямолінійна, я навіть дивуюсь тому, що в тебе є хлопець… — пробурмотіла Віка і ніяково усміхнулася. — Вибач.                                   

 — На що ти натякаєш? — насупилась у відповідь.          

 — Ну… Денис твій до того, як з тобою познайомився, був гулящий і дівчата в нього були… е-е… як би це сказати, більш тихі і ніжні. Ти звісно ж красива, навіть дуже, але характер в тебе не подарок. Ти впевнена, що він не сприймає тебе як друга?                                             

 — Як друга? — перепитала і засміялася в голос. — Вік, тебе точно не повинно це хвилювати, але я відповім.  Друзі не сплять один з одним, а ми вже рік разом. А хто був у Дениса до мене, фіолетово якось….                

 — Я просто… — щоки Віки торкнувся рум'янець. — Не хотіла, щоб ти потім страждала.                                        

 — Щоб я не страждала, достатньо не лізти до мене з тупими припущеннями, — вимовила і винувато посміхнулася. — Гаразд, не дуйся.  'Знаю, що ти хотіла, як краще, але можеш бути впевнена, я довго страждати і когось звинувачувати не стану.                     

 — Навіть не сумнівалася, — вона посміхнулася і підставила плече, щоб я на нього оперлася.                    

 — На ось, приклади, — лікар шпурнув у мене грілку з льодом, мало не вбивши.                                                       

 — Ігор Олегович... — простогнала, потираючи вилицю. — Боляче ж.                                                                                 

 — Це ще нічого… — гаркнув лікар, дістаючи мазь та еластичний бинт. — Відшльопати тебе треба, Бондар, щоб групу не підводила.                                                        

 — Та коли я підводила? — невдоволено буркнула, прикладаючи лід до коліна.                                                  

 — Завтра на рентген прийди, — сказав він і сів щось записувати в журнал.                                                            

 Коли щиколотка вже була забинтована, я згадала, що не сходила в душ, а зараз уже не можна. Але якби я витратила цей час на душ, все могло стати ще гіршим. Ех…                                                                                                

 У роздягальні позбулася липкого тріко, сполоснула обличчя і шию в душовій раковині, одягнулася і, кульгаючи, вирушила на зупинку. Денис, мабуть, уже вдома, якщо не поїхав тусити з цим бовдурем Шведою.

 Так би й убила гада… Але з ним Денис познайомився ще на першому курсі, а зі мною на четвертому, коли я брала участь в тому недо-конкурсі "Міс Університету". Якщо чесно, я б нізащо не брала участі в цьому, але там був грошовий приз, так що... не залишалось вибору. Батьки мені звісно ж допомагають, але цього не завжди достатньо, а на підробіток у мене нема часу, тому я хапаюсь за всі можливості. Наприклад, призові місця в змаганнях з танців деколи досить щедро винагороджуються.