Дівчина друга. Притворись моєю - Єва Скайлер

 Шведа хмикнув.                                                  

 — Ти до мене упереджена. Я просто вдячний тобі за допомогу. Як щиколотка?                                          

 — Ти й про це знаєш? — трохи здивувалася, прикриваючи долонею позіхання. — Можна подумати, що тобі є справа до моєї травми.

 Він не відповів, а я поринула в сон, і ніякого дискомфорту зовсім не відчула. Хіба можна його можливо відчути в такій то тачці?

 — Бондар… — почула лагідний шепіт і пробудилася.

 Різко розплющила очі і смикнулася, побачивши обличчя Шведи надто близько до мого.

 — Ти чого? Зовсім? — тихо вимовила і кашлянула.

 — Перевіряв, жива ти чи ні, — усміхнувся він, відсторонившись. — Приїхали.                                      

 Випросталась і озирнулася.                                          

 — Ого! Який із будинків твій?                                        

 — Не мій, а батька, — сказав Шведа і показав пальцем на високий білий особняк за величезними чорними воротами.                                                              

 — Та ну? Думала, тут якась принцеса від дракона ховається, — озвалася скептично.                     

 — От і скажи це моєму батькові, — він хмикнув і відстебнув ремінь безпеки.                                          

 Закотила очі і теж відстебнулася.                          

 — Гаразд, давай ми домовимося як будемо відповідати на запитання. Як ми познайомилися, скільки зустрічаємося, плани на майбутнє, як я маю поводитися?                                                                      

 Шведа зацікавлено схилив голову.                                 

‍ — Знаєш, якби я раніше побачив тебе в сукні… — і простягнув до мене руку, по якій я відразу хлопнула долонею.                                                                  

 — Граблі прибрав, — сказала серйозно. — Я на твої провокації не поведусь. У нас є одна спроба розчарувати твого батька. Давай напружся трошки і подумай.                                                                     

 Шведа відкинувся на спинку крісла і задумливо постукав пальцями по підборідді.              

 — Та поводься як завжди.  Будь прямолінійна, не соромся у виразах, може вдарити його по нозі, як мене минулого разу.                                                          

 — Ти заслужив, — процідила.                                          

 — Ось, зафіксуй цей вислів, — усміхнувся він і вийшов із машини.                                                                       

 Гад!