Не рідні - Ольга Джокер

Вчепившись в руку Кирила, змушую його подивитися на мене. Карі очі гарячково блищать, ніздрі широко роздуваються, а щелепи міцно стиснуті. 

- Чому ти не відпускаєш? Чому? Я ж тобі не потрібна, а йому - дуже, - переходжу на крик, впиваючись нігтями в теплу шкіру Кирила. - Зупини машину і випусти мене звідси! Негайно! 

Чути вереск шин, Самсонов різко гальмує і знімає блокування. Я вільна. Можу вийти, виконати задумане і перебити спогади про нього іншою людиною. 

Відкривши двері, зістрибую на асфальт. На вулиці дме сильний вітер. Волосся майорять, я тремчу всім тілом, кутаючись у куртку, і швидким кроком йду в бік потрібного будинку. За спиною при цьому тиша. Кирило залишається стояти на місці, чорт би його побрав.