Не рідні - Ольга Джокер
***
У житті за містом, безсумнівно, є безліч плюсів. Найбільш значимий для мене - це простір, не обмежений вхідними дверима, тому повертатися в свою двушку було смерті подібно. Я задихався там, мені було тісно. Поступово освоївся, але сюди все одно несамовито тянуло. Втім, не тільки через місце.
Накинувши на голову капюшон, виходжу за територію і, включивши музику, починаю пробіжку. Це мій щоденний ритуал, якщо нікуди не спізнююся. Привчив себе до цього, ледь повернувся з армії.
У вухах грає «Металіка», під ногами шелестить жовте опале листя. Повертаю до вузької лісової дороги і прискорюю темп. Вдихаю запах дощу і хвої, відчуваю, як зігріваються м'язи. Навколо нікого, можна багато про що подумати.
Вісім місяців тому батько сказав мені «радісну» новину. Він хоче одружитися з жінкою, яка набагато нього молодша. Пам'ятаю, як покрутив тоді пальцем біля скроні. Батькові було шістдесят, а матері Віти - сорок. Чорт, двадцять років різниці! Не знаю чому, але його нова дружина відразу ж мені не сподобалася. Занадто цинічна і падка на гроші. В принципі, це, напевно, нормально, якщо ти все життя собі в чомусь відмовляєш, а потім різко зриваєш куш.
Та й не вірив я у почуття людей з великою різницею у віці. Що може бути спільного? Різні інтереси, погляди на життя. Подумки називав батька божевільним, а зараз раптом усвідомив, що і сам, схоже, влип. Яким чином мене взагалі до Віти потягнуло? До дівчини молодше на п'ятнадцять років. Найчастіше я зустрічався з однолітками, плюс-мінус. З ними все було зрозуміло. Мінімум романтики, хороший якісний секс і легкі, безболісні розставання. Я знав, що з Вітою так не буде. Цей факт пригальмовував.
Думав, у місті охолону, поки не буду її бачити, але не тут-то було. Віта була всюди, повільною отрутою просочувалась у думки. Займаючись сексом з Оленою, я її уявляв і буквально захлинався похіттю. Хотів так сильно, наче вона остання дівчина на цій планеті.
Повертаю назад, зменшую темп. Чую дзвінок мобільного і відповідаю через навушники. На іншому кінці дроту Стас, мій двоюрідний брат.
- Радий тебе чути, Кір! Зовсім щось пропав останнім часом!
- Привіт! Як-небудь навідаюся.
- Ось про це якраз поговоримо.
Я зупиняюся, витираю футболкою лице. Хотів розім'ятися трохи на вулиці, але з неба, затягнутого густими темними хмарами, зривається дощ, тому швидким кроком прямую додому.
- Ти точно забув, що у мене завтра день народження, - заходить здалеку брат. - Запрошую тебе до нас. Погоду обіцяють сонячну, теплу, з гостей всі свої. Відмовишся - ображуся. Та й Ліля на тебе дуже чекає!
Брату виповнюється тридцять п'ять - ми одного віку. Ліля - це його дружина. Вони разом давно, виховують двох дітей.
Ми зі Стасом завжди були дружні, наші матері - рідні сестри. Все моє дитинство пов'язане з ним. Разом навчалися лазити по деревах, битися, кататися на великах і палити. Потім, правда, отримували по перше число. Теж разом.
- Гаразд, я заїду. Не обіцяю, що надовго, але привітаю обов'язково.
Стас повідомляє час, до якого потрібно приїхати, і відключається.
Я заходжу до будинку, витираю ноги об придверний килимок. Судячи з тиші і відсутності апетитних запахів, Віта ще спить.
Спускаюся в підвал, відкриваю міні-спортзал. Тут не багато пристосувань, але цього достатньо, щоб продовжити заняття. Кардіотренажери, турнік, стійка зі штангами. Посеред залу висить боксерськаий мішок. Батько теж любив заняття спортом і в своєму віці виглядав просто чудово. Ніякого обвислого пивного пуза і подвійного підборіддя. Підтягнутий, свіжий. На нього хотілося рівнятися.
Я вдягаю рукавиці, займаю правильну позицію: ставлю ногу на повну ступню і тримаю тіло прямо. Зробивши глибокий вдих, розслаблюю руки і наношу швидкі, хльосткі удари. Боксом я почав займатися досить пізно - вже після того, як відслужив в армії. Тренер попався суворий, постійно тягав по турнірах і мріяв, щоб я отримав КМС.
Так захоплююся, що насилу розрізняю тихий голос за спиною.
- Доброго ранку...
Дихання збите, нерівне. По тілу котяться краплі поту.
Я обертаюся і дивлюся на Віту. Вона сонна і смішна у своїй пухнастій піжамі і тапках з помпонами. Волосся розпатлане, очі припухли. Дивлячись на неї, чомусь хочеться посміхатися.
- Доброго. Ти як?.. Як себе почуваєш?
Вона червоніє. Розуміє, на що натякаю. Вчорашня ситуація мені абсолютно не сподобалася. Навіщо Віта написала, щоб я її забрав? Чому не викликала таксі? Чому той хлопець не вийшов її проводжати? Образив? На насильника начебто не схожий, я пробивав інформацію. Та й Віта, напевно, вела б себе після того, що сталося зовсім інакше.
Витираю рукою рясний піт, що стікає по лобі, і розумію, що це не моя справа. Можливо, посварилися. Можливо, в процесі щось пішло не так. Питання я задав делікатне, але незграбне. Я Віті не мама і не тато, щоб лізти.
- Зі мною все в порядку, - відповідає вона з затримкою. - А ти... спортом займаєшся?
- Угу.
- Віриш чи ні, але я прожила тут більше, ніж півроку, і гадки не мала, що в будинку знаходиться спортзал!
- Батько не займався хіба?
- Не бачила, - знизує плечима Віта. - Кирило, а можна... можна я за тобою поспостерігаю?
Почухавши потилицю, відповідаю:
- Пропоную інший варіант: ти стягуєш з себе плюшеву піжаму, переодягаєшся в спортивний одяг і спускаєшся до мене. Я тобі парочку технік покажу. Сподіваюся, що не знадобиться, але в житті різне буває.
Мені не хочеться, щоб вона давала себе в образу. Як згадаю її побиту, всього пересмикує.
Віта радіє, підстрибує на місці і несеться геть. Повертається через кілька хвилин. У майці, коротких шортах і кросівках. Але ж обіцяла спортивний костюм купити...
- Спочатку на мішку потренуєшся, потім зі мною.
- З тобою? - захоплено перепитує Віта. - У спарингу?
Я голосно сміюся.
- Ні, на боксерських лапах. Будемо відточувати і опрацьовувати комбінації.
- Вау! А ти впевнений, що у мене вийде?
- Давай пробувати.
Я обережно встаю ззаду неї і беру за зап'ястя. Ніякого сексуального підтексту, просто вчу тримати стійку і показую, як правильно наносити удар.
Віта спочатку завмирає і майже не дихає, але поступово освоюється. Починає чути мене і намагається повторювати.
Її волосся зібране у хвіст, шкіра пахне полуничним гелем для душу. Тонка шия, вузькі плечі. Мала проти мене, на півтори голови нижче. Думаю не про те, але сконцентруватися цілком можна, якщо згадати, навіщо ми взагалі тут зібралися.
Провінціалочка веселішає, намагається з усіх сил. І зовсім вона не квола, як мені спочатку здалося. Для її конституції і з урахуванням того, що це перше заняття - дуже навіть непогано.
Я відходжу в сторону, сідаю на мати. У тілі приємна втома, м'язи добре розігріті. Після занять спортом в самий раз прийняти контрастний душ.
- Слухай, а мені подобається! - вимовляє Віта, один за іншим завдаючи ударів.
Точно так, як я вчив: один-два-один-два, один-два-три.
- Наступного разу, якщо захочеш вліпити мені ляпаса, краще спустися в зал і зірви злість на мішку.
Вона завмирає, припиняє старатися. Обертається і дивиться прямо в очі.
- Кирило...
Віта підходить ближче, знімає рукавички і плюхається поруч. Важко дихає з незвички.
- Я хотіла попросити у тебе вибачення.
- Проїхали.
- Мир? - посміхається вона і простягає руку на знак примирення.
Виглядає при цьому абсолютно щирою. Вміє ж бути нормальною і адекватною, коли захоче.
- Окей, мир. - Я міцно тисну її долоню у відповідь.
Вона у Віти в два рази менше моєї, а шкіра набагато світліше.
Віта поспішає прибрати руку першою. Полегшено зітхає і встає на ноги. Сіра майка наскрізь просякла потом, шия і ключиці теж блищать. Непогано попрацювали. Удвох.
- Дякую за тренування, Кирило. З мене тости з яйцями пашот і лососем.
- Нічого собі. Тоді і завтра приходь, - посміхаюся у відповідь.
- Ти знову залишишся на ніч?
Вона кусає губи і, схрестивши руки на грудях, чекає.
- Не впевнений, подивимося.
- Зрозуміло.
Віта підходить до дверей, з силою штовхає.
- До речі, які в тебе які плани на неділю? - питаю її в останню секунду.
- Обіцяла з Анею проїхатися на шопінг.
- Скасувати зможеш?
- Дивлячись що ти запропонуєш натомість.
На гарненькому личку миготить хитра посмішка. Я просто хочу взяти Віту з собою. Розвіятися, відпочити, розважитися. Упевнений, їй сподобається, та й мені не буде нудно їхати.
- У брата день народження, він в гості кличе. Але врахуй, їхати далеко і, можливо, доведеться залишитися з ночівлею...
- Я згодна! - вигукує радісно Віта, ні секунди не думаючи. - Можна починати збиратися?
