Не рідні - Ольга Джокер
***
Чекаю, коли мене нарешті відпустить, але проходить година, дві, а емоції не просто не вщухають, навпаки, стають сильнішими і яскравішими. І до власного жаху, я не можу їх контролювати.
Не хочеться, але доводиться усвідомити одну просту істину: я не цікава Кирилу настільки, щоб він раптом, після одного поцілунку, вирішив змінити свій життєвий уклад і принципи. Це я, романтична натура, побудувала повітряні замки і розпланувала майбутнє, а для нього, дорослого і цинічного чоловіка, рівним рахунком нічого не змінилося. Ні-чо-го.
У грудях така їдка гіркота, що не перебити нічим. Я заварюю міцний чай, випиваю одну чашку, іншу. Ковтаю сльози і не розумію, що робити далі. Немає жодної людини в цілому світі, хто б підказав і допоміг зробити правильний вибір.
Коли чай вже не лізе, я піднімаюся нагору і сідаю за підручники. Моєю основною метою в цьому місті було здобути освіту. Кирило дав цю можливість, а я що?.. Вбиваю в голову всіляку рожеву нісенітницю, але тільки не гістологію і анатомію. Не на жарт захопилася Самсоновим. Людиною, якому була небайдужа моя подальша доля після смерті матері.
Кирило з'являється ближче до півночі. Я чую шум у дворі, його кроки в будинку. Внутрішньо здригаюся, коли він йде по сходах, а потім - прямо до моєї спальні. Усередині повна плутанина: то знову вдарити його хочеться, то обійняти, то просто проігнорувати. Пам'ятаю, як недобре блиснули очі Самсонова, коли я зарядила йому ляпаса. Здавалося, він не стримається і дасть здачі у відповідь. У перший раз мені, можна сказати, пощастило.Сумніваюся, що в другій Кирило так просто спустить з рук подібну поведінку.
Він за звичкою не стукає і тут же заходить. Бідне моє серце з силою б'ється об ребра, намагаючись вистрибнути з грудей. Стає цікаво, де був Кирило весь цей час? У Олени? Наздогнав її? Заспокоїв? Адже вона чула ті слова, які я в запалі йому викрикувала. Їй було так само неприємно і боляче, як і мені? Хотілося б вірити... Цей мудак крутив шури-мури з двома одночасно.
- Не спиш? - питає Кирило, проходячи по кімнаті.
Я нічого не відповідаю, лише дивлюся в підручник з латинської мови і намагаюся зібрати букви в слова.
- Продовжимо, Віт? - летить ще одне питання.
- Я тебе уважно слухаю.
- Повернись до мене, - просить Самсонов.
Він сідає на край ліжка, широко розставивши ноги і впершись в них ліктями, а я прокручуюся в кріслі і зустрічаюся з важким поглядом, що тисне. На секундочку страшно стає, але потім згадую, що більше його не боюся. Досить. Неважливо, що він скаже чи подумає. З сьогоднішнього дня моє життя йому непідконтрольне.
Кирило виглядає зібраним і серйозним. Він вміє впоратися з емоціями, це у мене до цих пір не вийшло заспокоїтися. Поруч з ним спалахують злість, нерозуміння, роздратування і образа. Доводиться опустити очі в підлогу.
- Ще раз хочу сказати: мені шкода, що так вийшло.
- Це я вже чула., - відповідаю і прикушуючи губу.
- Я не знімаю з себе відповідальності. Не треба було мені до тебе лізти, знаю. Не стримався, сильно тягнуло.
Відчуваю, як фарба заливає обличчя, починає чітко стукати в скронях. Його до мене тягнуло? І замість того, щоб коритися тяжінню, він ось так запросто взяти і переспав з іншою? Здається, я нічого не розумію в цьому світі.
- Жити разом у нас з тобою не виходить. Безглуздою ідеєю було переїхати сюди.
- Ще б пак... - бурчу упівголоса.
- Вперше побачив тебе не в адекваті, згадав одну дівчину, з якою зустрічався, будучи студентом. Вона теж не місцева була. Така ж наївна і дурненька, подружок слухалася. Нас на навчання відправили на місяць, повернувся, а вона міцно на голку підсіла. Я не вберіг її тоді, розумієш?
Ми мовчимо і невідривно дивимося один на одного. Судячи з сумного голосу, Самсонов любив ту дівчину. Треба ж, не думала, що він здатний на світлі почуття.
- Давай зробимо так, - починає Кирило. - Я повертаюся в місто і навідуюся до тебе в міру необхідності. Тим часом ти підшукуєш собі квартиру.
- Маша пропонувала мені на двох знімати, так буде дешевше...
- Мені не подобається ця ідея, - хитає головою Самсонов .
- А мені не подобається твоя!
Розуміючи, що в черговий раз веду себе немов маленька, замовкаю. Не вистачало, щоб Кирило ще раз дорікнув мені в цьому.
- Віта, я не про зйом зараз говорю, - зітхає Самсонов. - Дам тобі контакти перевіреного агентства нерухомості, підбереш квартиру, а потім покажеш мені. Краще б ближче до універу, але купимо ту, яку захочеш.
- Це зайве... - бурмочу собі під ніс не до кінця розуміючи, про що йде мова.
Квартиру? Мені? За що? Так можна? Треба було з найпершої зустрічі поводитися емоційно і зухвало, дивись, Кирило не переїхав би сюди ніколи. І я б не почала відчувати до нього симпатію. Ніколи-ніколи.
- Хочеш спробувати посперечатися зі мною? - Кирило схиляє голову набік і піднімається з ліжка.
На обличчі при цьому нахабна посмішка.
- Скину повідомленням контакти, - закінчує Самсонов, скориставшись моїм секундним замішанням .
Він прямує до дверей і береться за ручку.
Я відчуваю змішані почуття. Прикладаю долоню до лівої половини грудей, розтираю, щоб не було так боляче. Поняття не маю, чого хочу більше: щоб Кирило пішов або залишився. Тепер я точно знаю, що все буде інакше: ніяких сніданків вранці, його постійної присутності в моєму житті і легкості у відносинах.
Розлютившись, хапаю перше, що попадається під руку, - точилку для олівців - і, ледь двері за Кирилом зачиняються, шпурляю її з усієї сили в стіну. Ненавиджу його, ненавиджу ...
Проходить не більш двадцяти секунд, перш ніж Самсонов знову заглядає в кімнату і починає хмуритися.
- Віто, тільки без дурниць, домовилися ?