Леді для герцога - Неталі МакКензі

             - Як на мене, то з конем все гаразд. - тихо заперечила дівчина.

             - Я б не був так певен. Можливо він поранився. Не варто наражати тварину на небезпеку.

             Джейн зітхнула та все ж зупинила коня. Наражати коня на небезпеку їй і справді не хотілося.

           Крістофер спішився та прив’язавши свого коня до найближчого дерева. допоміг дівчині спуститись. Присівши ліворуч коня він підняв його передню ногу.

           - Ну що, він в порядку? - заглянула з-за його плеча дівчина.

          - На щастя він не травмований. Але загубив підкову. Було б добре, щоб доставити його до маєтку без вершника. Інакше він тоді ризикує насправді отримати травму. 

           - Але ж тут лишилось небагато… - спробувала заперечити дівчина.

          - Саме тому пропоную завершити цю поїздку разом зі мною.

        Джейн вже хотіла погодитись, але спохватившись, що в цій порі їх може хтось помітити, заперечно похитала головою.

            - Боюсь, що це може викликати зайві запитання у випадкових зустрічних. Краще дійти цей шлях пішки.

         Сара, спостерігаючи за їх легкою суперечкою, відчувала, що цим двом потрібно трохи свободи для спілкування. Було ясно, що вона тут зайва. І загублена підкова у "Сапфіра" була чудовою причиною для її зникнення.

           - У мене є краща ідея. Я поїду у маєток та пришлю сюди когось із конюхів із свіжим конем. А ви тим часом зачекаєте тут. - з невинним виразом обличчя заявила Сара. Але чомусь Джейн здалось, що вона запропонувала це не просто так.

          - Гаразд, але я все-таки пропоную, щоб ми рухались назустріч. Так буде швидше. Та й недоречно просто стояти посеред шляху.

         - Леді Дорсет, Ви певні, що це буде доречно? Можливо краще було б добратися всім разом…

          - Ваша світлість, невже Ви гадаєте, що мені справді може щось загрожувати в пішій прогулянці?

          - Ні, але…

          - Отож вирішено. - радісно посміхнулась дівчина і пришпоривши коня помчала в напрямку маєтку. Крістофер лише похитав головою. Схоже не лише Сара любить мчати стрімголов. Повернувши голову він зауважив, що Сара стоїть поруч коня та лагідно погладжуючи гриву щось шепче йому на вухо.

           - Можливо мені теж варто захворіти?

           - Що? - дівчина відвернулась від коня та із здивуванням поглянула на Крісофера.

           - Ти так ніжно його пестиш. - задумливо протягнув герцог. - Хотів би я бути на його місці. Та ти чомусь сьогодні надхто холодно сприймаєш мене.

            - Хм. Здається тебе цілком влаштовував флірт моєї подруги.

            - То ти тому образилась?! Через привітність з моєю нареченою? - піднявши кутик вуст запитав Крістофер.

             -Хіба я маю право ображатись? Для наречених це нормальні стосунки. - відгризнулась дівчина та знову опустила голову до коня. Вона знала, що безглуздо ревнувати до Сари. Адже вони подруги і та лише привітна з герцогом. За її ж власним проханням. Та все ж, глибоко в душі, зароджувалося відчуття ревності. І їй це не подобалося.

      Герцог спостерігав за дівчиною і розумів, що він відчуває радість. Вперше в житті він відчував радість від того, що його ревнують. Господи, скільки разів він позбувався коханок лише через те, що вони починали заявляти на нього певні права та ревнувати до інших! Він сам ніколи не відчував ревності і гадав, що це відчуття завжди відчуватиметься неприязно. Але Сара все змінила. Вона невміло намагалась приховати це почуття. І йому це подобалось. 

       Широким кроком він підійшов до дівчини та вхопив у свої обійми. Дівчина спробувала відійти назад. Але Крістофер йшов за нею не відпускаючи обіймів. Ступивши кілька кроків назад вона вперлась в дерево, що росло над дорогою. Крістофер навис над нею поставивши з обох боків від талії свої руки. Її груди здіймалися від важкого дихання, а рот злегка привідкрився. Не очікуючи такої поведінки герцога, Джейн вперла свої долоні в його груди. Під ними вона відчувала як шалено гупає в груди його серце. Хвилину повагавшись Крістофер припав до її вуст. Він цілував її, смакуючи кожну клітинку вуст. Холстону здавалось, що він п’є цілющий нектар, який здатний зцілити не лише тіло, а й душу. Припадав щоразу міцніше й ніяк не міг насититись. Він відчував, що руки Джейн більше не впирались в його груди, а навпаки - вона трималась за нього щоб не впасти. Невмілими рухами дівчина відповідала на його поцілунки й від цього він розпалювався ще більше. 

      Джейн відчувала як Крістофер все сильніше притискається до її тіла. Відчувала, як її спина впирається в кору, але нащастя плащ захищав її тіло від дерева. Та не міг захистити від тіла Крістофера. Вона відчувала як його збуджене єство впиралось їй в живіт. І чим сильніше Крістофер впирався, тим більше розливалось дивне тепло в животі під ним. Вона відчувала невідоме досі бажання та інстинктивно покрутила стегнами в очікуванні отримати це щось. Від цього простого руху Крістофер, не відриваючи вуст, глухо заричав. Та Джейн не звертала уваги. В голові туманилося, а думки розсіялися, наче пісок. Тепер вже їй потрібні були його поцілунки. І вона міцніше пригорнулася до його тіла.

      Крізь пелену пристрасті до Крістофера ввірвався стогін. Зрозумівши, що це його стогін, він різко відсторонився від Сари. Його дихання було рвучким, а розум все ще був під відчуттям ейфорії, яка не хотіла поступатись ясності. Та все ж, ковтки свіжого повітря потроху повертали до реальності. Їм ще пощастило, що нікому не забаглося проїхати цією дорогою. Сара, відчувши, що він відсторонився, потяглася за ним. Але він стримав її на відстані витягнутої руки.

       - Нас можуть помітити. - прошепотів він вдивляючись в обличчя дівчини.

      Від його поцілунку вона розчервонілася. Очі блищали від збудження. А вуста були підпухлими та манили продовжити поцілунки. І він ледь стримувався, аби не накинутись з ними на дівчину.