Нестерпне дівчисько мого сина - Джулія Ромуш
Примружую очі й дивлюся на чоловіка самим своїм убивчим поглядом.
- Відпустіть мене! Це може побачити ваш син, - я шиплю, поки сама намагаюся непомітно вивільнитися. Гад тримає міцно. Взагалі, був би це хтось інший, я б уже сто разів закричала, щоб привернути до себе увагу, але саме сьогодні робити таке було категорично небажано.
- Нехай бачить! - Готова посперечатися, що він бере мене на понт, - або я сам йому розповім яка ти дівка!
Ось тут я вже готова відважити йому ляпаса. І на що це татко натякає?!
- І яка? - Цікавлюся оманливо ввічливим тоном, насправді я вже кошуся на вилку на столі, яка може стати моєю зброєю.
- Не знаю, що ти задумала, Алісо і чому видаєш себе за іншу ... - Поки він шипить ці слова мені в обличчя, виходить вирвати руку. Тепер ми обоє сидимо один навпроти одного і пожираємо очима від злості. Цей ненормальний і мене довів. Але все ж продовжую наполягати на своїй версії, що ми не знайомі. Ну а що? Маразм в його віці цілком можливий. Може його глюки час від часу відвідують?
- Скільки разів мені ще потрібно повторити, що ви мене з кимось плутаєте? Або паспорт показати, щоб ви мені повірили? А на детектор брехні не записатися? Судячи з усього, ви нікому навколо не вірите! - Посміхаюся так, що він вже нервово смикатися починається.
- Перестань брехати й звиватися як змія! Ти сама запитала чи не переслідую я тебе, а це значить, що ти мене впізнала!
Чорт! І хто тільки мене тоді за язика тягнув, постає питання?!
- Звичайно впізнала!!! Ви і є той дивний мужик, який вчора за мною в підворітті ув'язався! Думаєш, що я тебе в темряві тоді не розгледіла? А в магазині між стелажами ти за мною позавчора колами ходив! Так я ледве змогла втекти, щоб врятуватися. І тут на тобі, сюрприз! - Несу все, що в голову приходить. Але найголовніше нести цю маячню з впевненим виглядом. Ось по округлих очах чоловіка бачу, що він в шоку від того, що я несу. Відмінно! Це мені й треба!
З ситуації, що склалася, мені потрібно виходити з мінімальними втратами, брехати хоч пробрехатись, але себе не видати.
Крістофер теж не дурень. Начебто мої полум'яні й натхнені промови отримали потрібний ефект, але ніби як і ні. Він примружився і розглядає мене з незрозумілим бажанням в очах. Чи то вбити, чи то прибити, тут я сама ще не зрозуміла.
Тільки поривається щось сказати, як поруч зі мною рухається стілець. Це Ітан прийшов. Я врятована, фух!
- Не нудьгували? - Запитав хлопець, а я вперше за пару хвилин зітхнула нормально.
- Як можна?! Твоя дівчина прекрасний співрозмовник! Стільки всього мені нарозповідала, - Крістофер відкинувся на кріслі й повів в сторону бровою, кидаючи мені виклик.
- І що саме вона тобі розповіла?
Я саме в цей момент відправляю шматок помідора в рот і дивлюся на мужика. Я з набитим ротом, нехай сам викручується. Хотів підставити мене, не вийшло. Я ж, адже ні разу не повірила, що він може щось видати сину. У них з Ітаном далеко не дружні стосунки останнім часом з того, що я чула. Взагалі я навіть здивована, що хлопець покликав знайомитися зі своїм батьком.
- Ми тільки почали спілкуватися про те, як ви познайомилися і як у вас мало чого спільного ...
- Мало? - Ітан тут же повернувся до мене, а я мало не вдавилася помідором.
Кидаю погляд на Крістофера, який явно веселиться і відкашлявшись починає говорити:
- Тут шумно і твій тато погано розчув, я як раз говорила про те, що у нас дуже багато спільних інтересів, - моя усмішка говорить про те, що мужику час прочистити вуха, - твій батько вирішив, що ми повинні повністю синхронізуватися, а тут виявилося, що ти любиш помідори, а я ні. Але я заради тебе навіть принципами готова поступитися, - продовжую як ні в чому не бувало, не помічаючи вбивчого погляду з боку його батька.
- Бачиш, вона готова йти на жертви, - хлопець притягує мене до себе й обіймає, а я не пропускаю моменту кинути в бік чоловіка погляд, який говорить "отримай!"
- Я прекрасно бачив і раніше ... її жертви.
І тут в той самий момент, коли я вже майже схопила вилку, щоб почати свою вендету, як у мене починає дзвонити телефон. І в самий що не є відповідний момент, Ітан не чує слів свого батька.
Я кидаю погляд на екран і це виявляється та сама Аліса, моя подруга, з якою ми разом орендуємо квартиру.
- Я знаю, що у тебе важлива вечеря, але я забула ключі від квартири на роботі, і тепер стою і цілуюся з дверима в під'їзді.
І тут, навіть не дослухавши до кінця її речення, я роблю таке обличчя, ніби у мене ось тільки що кошеня відібрали й починаю лепетати в трубку:
- Звичайно! Тримайся, я вже виїжджаю, скоро буду!
- Зайчику, мені додому терміново потрібно, здається, сусідка отруїлася, мені потрібно їй ліки привезти. - Дивлюся так, що в Ітана просто вибору не може бути, він повинен підскочити й відвезти мене додому.
Знову ж намагаюся не помічати, як скривилося обличчя чоловіка, коли я вимовила "зайчику".
- Малюк, я машину в сервіс відвіз, зараз викличу таксі.
- Не потрібно таксі, я підвезу твою дівчину, - в цей момент Крістофер робить жест офіціантові, щоб той приніс рахунок, - хворій подрузі потрібно допомогти, - і в цей момент його очі темніють, а я розумію, що я потрапила, при чому добряче...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
