Нестерпне дівчисько мого сина - Джулія Ромуш
- Ти забронював цей столик? - Вимовляє Ітан, - я б вибрав інше місце. Можливо десь біля вікна?
Мені здається, що хлопець присікається, але і перемикає на себе увагу. Сам теж відвертається і не помічає всього цього неподобства, яке твориться навколо.
- Офіціант!
Якщо чесно, я б не просто пересіла звідси, я б вважала за краще піти. Швидше і якомога далі. Мені дуже не подобається, як чоловік на мене дивиться і дуже турбує, що його син, а він же і мій хлопець, може щось запідозрити.
Через пару хвилин нас пересаджують за інший столик, але це не розв'язує мою проблему. Я сиджу поряд з Ітаном і якраз навпроти його батька.
- Мелісса, кажеш? - Він звертається до мене і дивиться таким поглядом, що під стіл хочеться залізти, але я гордо витримую натиск.
- Так, - посміхаюся до вух, а сама нервово хапаюся за стакан з водою. Мені потрібно на щось відірватися, тому що це не знайомство, а справжнісіньке катування.
Я кошуся на наручний годинник і розумію, що ми просиділи від сили хвилин п'ять, а здається, що пів життя пройшло.
Бачу, що мужик коситься на мене з недовірою і вже хоче щось запитати, як підходить офіціант і я починаю викручуватись.
- Підкажіть, яка у вас фірмова страва? А яка готується швидше за все?
- Ця й ось ця позиція, - співробітник ресторану тикає пальцем в меню.
Ось чим швидше я все замовлю і з'їм, тим відбуду цю каторгу і зроблю батькові Ітана ручкою.
- Я буду тоді те, що ви підказали, - киваю так посилено, що зуби стукати починають.
- Але ти ж не їси помідори? - Мій хлопець дивиться на мене з подивом, а я розумію, що перебуваю в дупі.
- Не їм? - Чорт, адже не їм же. Пролепетала хлопцеві весь мозок, а зараз пізно йти назад, - я не їла, а сьогодні вирішила спробувати.
- Ти якась дивна. Немов тебе підмінили. - Ітан каже це з посмішкою і я розумію, що нічого в його словах такого немає, але все одно серце в грудях завмирає. На тобі, не хотіла привертати зайвої уваги. Якраз саме це у мене виходить з особливим блиском.
- Ми ніде з тобою раніше не бачилися, Алісо? - Батько мого хлопця виділяє моє ім'я, як ніби це йому допоможе. Ха! Як би не так. Поки це єдиний козир в моєму рукаві і я буду розігрувати його до кінця.
- Ви мене з кимось плутаєте, - посміхаюся у відповідь приклеєною намертво посмішкою, - мене звуть Меліса.
- Батько! - Ітан віддає меню офіціантові й з роздратуванням дивиться на батька, - невже так складно запам'ятати як звуть мою дівчину?!
- Мені здається, що я її десь бачив!
- Та де ви могли мене бачити, - нервово сміюся і грайливо махаю рукою, ледве не збиваю стакан зі столу, - я не ходжу по таких місцях як ви!
- А по яких місцях, по-твоєму, я ходжу, Алісо? - Він примружується і дивиться на мене впритул, а я розумію, що трохи сама себе не спалила.
- Та я звідки знаю, - скорчила здивоване обличчя, - ви дуже заможна людина і звичайна студентка як я навряд чи може собі дозволити те, що можете ви. І, я не Аліса!
Взагалі-то він почасти має рацію, називаючи мене Алісою. Так звуть мою подругу, і так вийшло, що я з цією людиною познайомилася приблизно чотири місяці тому, коли видавала себе за ... так-так, за Алісу.
- Батько! - Ітан знову втрачає самовладання, а я дотримуюся ролі.
- Під час знайомства виникла така метушня, що ... ви не представилися, - посміхаюся приклеєною посмішкою і дивлюся на мужика. Нехай краще думає, що у мене в голові гуляє вітер, - як вас звуть?
- А ти не знаєш? - Глузливо посміхається мені у відповідь, викликаючи тільки одне бажання - штовхнути його під столом.
- Ітан говорив, але я забула. - Удаю, що ніяковію.
- Крістофер. Не забудеш в цей раз? - Мені щось підказує, що за цим питанням криється щось інше. Хитрий жук намагається мене всіляко заловити.
- Тепер точно ні. І ви не забувайте, що я Мелісса, а то плутаєте мене з кимось. Навіть прикро, - посмішка повільно сповзає з його обличчя, перетворюючись в вищир. Не на ту напав, Крістофер. Я під страхом тортур буду наполягати, що сьогодні перший раз, коли ми з тобою бачимося.
Я видихаю як тільки нам приносять їжу, тому що зараз з'являється можливість послатися на етикет і не відповідати на питання з набитим ротом. Крістофер все намагається вивести мене на діалог, але я жую, жую і жую. Йому нічого не залишається окрім як перемикнутися на спілкування з сином. Коли і їм приносять замовлення, то розмова поступово сходить нанівець, тому що кожен з нас зайнятий вмістом своєї тарілки. Моє замовлення принесли першим і як би я не розтягувала і ретельно не пережовувала, все одно ризикую і доїсти все першою. Навіть помідори пішли в бій. Кривлюсь, але їм. Яка б ще дівчина пішла на такі жертви заради свого хлопця і порятунку своєї шкури?!
- Прошу вибачення, мені треба відійти, - в Ітана починає дзвонити телефон, і мій найстрашніший кошмар перетворюється в реальність.
- Зайчику, котику, ти не можеш потім передзвонити? - Я майже молю його і чіпляюся за його руку, тягну вниз, щоб Ітан сів на місце, але він вперто встає і жестом показує, що скоро прийде. Тільки це мені вже не допоможе. Як тільки хлопець відходить на таку відстань, що не може ні бачити, ні чути того, що відбувається за нашим столиком, до мене нахиляється його батько і чіпко хапає за лікоть, притягуючи до себе ближче через стіл.
- У тебе є одна хвилина, щоб зібрати свої манатки й звалити з цього ресторану. І рівно один день, щоб придумати якусь адекватну причину і звалити з життя мого сина! Зрозуміла мене, Алісо?!
