Ти - моя пристань - Юліанна Бойлук

— Селіндж Султан... Султано моя... Султано, ви мене чуєте?

Я сиджу на софі і, тримаючи в руках книгу, дивлюся в вікно. Не знаю скільки я вже сиджу отак безмовно, нерухомо, навіть не кліпаючи очима... Саме в цю мить, в покоях брата, здійснюється мій план. План, у котрий я справді вклала всю свою хитрість, обдуманість, розум і талант до ведення інтриг, переданий мені матір'ю в спадщину. Здається, усе іде, як потрібно? Чи ні? Я не знаю... Я просто сиджу, чекаючи на добру звістку. Як це жахливо: сидіти, не діяти, не рухатися, а просто чекати. Повірте, на світі немає нічого, що втомлює більше, ніж мовчазне очікування у темряві. Особливо, коли ти звикла робити все своїми руками.

Ще серед ночі я прокинулася в дивному хвилюванні. Не в змозі більш заснути, я встала та причепурилася. Прошу уваги: я одягла сукню і прикраси, зробила зачіску та нанесла парфуми і масло з пелюстків троянд для ніжності шкіри самостійно, без сторонньої допомоги. Це навіть принесло мені задоволення. Якесь відчуття того, що руки в мене теж ростуть із потрібного місця і я могла б обходитися без людей, які роблять все за мене. Допоки я була зайнятою своїм зовнішнім виглядом, думки не гризли мене з такою наполегливістю. Однак, як тільки я закінчила і сіла на софу рахувати у вікні сніжинки, знову всі ці настирні голоси стали крутитися навколо і шепотіти на вуха різну маячню. Через свій юний вік і надмірну впевненість, зараз я не могла знайти собі місця. Цікаво, невже колись такою була і моя бабуся — королева інтриг? Я б не хотіла бути затягненою в це болото і втопитися тут, перетворившись на жорстоку Султану. Ні, краще залишатися собою, борючись за свої ідеали. Вже давно наступив світанок, сонце підіймається все вище й вище, а я, здається, не помічаю цього, як і прислуги, котра крутиться тут вже тривалий час. Взявши в руки ту книгу, я не можу читати — літери стрибають перед очима, не бажаючи складатися в слова. Нарешті до моєї свідомості долітає голос Джем. Я здивовано переводжу на неї погляд:

— Що таке, Джем? Ти хочеш сказати мені добру новину? Мені зараз дуже потрібно почути щось хороше. Як там Мелійшах? Вона вже в гаремі?

— Я ходила на світанку в гарем. Мені здалося, що я побачила дівча сплячою. Проте обличчям вона була розвернена, я помітила лиш волосся, що дуже схоже на неї.

— Не впевнена, то не кажи! — я важко видихнула. Ну невже не можна мені сказати щось добре? От навіщо мене зараз хвилювати? Я й сама вже накрутила себе, то ще ці припущення...

— Пробачте, Султано... — Джем опустила голову. Я ж встала із софи та рішуче направилася до дверей, ледь не збивши Юсуфа агу.

— Доброго ранку, найпрекрасніша із Султан...

Я ж ледь поглянула на нього та мовчки попрямувала до покоїв Шехзаде, щоб про все дізнатися і не мучити себе здогадками. Комплімент сьогодні був недоречний. Невиспана, злегка розпатлана, зла. Навіть вишукана зелена сукня нині не підкреслювала моєї звичної величі.

— Що з Султаною? — здивований Юсуф поглянув на Джем. Дівчина похитала головою:

— Не з тієї ноги встала. Краще не потрапляй під гарячу руку... — чорнявка поспішила мене наздогнати в той час, як я вже доходила до апартаментів Мурада. Однак тут на мене очікував сюрприз. Ще здалеку мої очі помітили двох євнухів із гарему, які, опустивши голови, стояли навпроти дверей. Це могло означати лише одне — наложниця досі всередині. Що ж, саме час почати усміхатися.

Я не планувала турбувати їх, але двері саме в цю мить відчинилися, випускаючи рабиню.

Першим, що я побачила, було щасливе обличчя Мелійшах, яка саме присідала в поклоні перед мною. За тих кілька хвилин, поки вона виходила, ми встигли обмінятися поглядами. Здається, все йде по плану, правда ж? А де Мурад? Ось він. Стоїть біля вікна, тримаючи руки за спиною та дивиться на снігопад. Ні я його обличчя, ні він мого не бачимо. Проте я заходжу всередину.

— Шехзаде...

Я наближаюся. Нарешті він повертається до мене і я маю змогу бачити його задумливий вираз обличчя.

— Моя дорога сестричко...

— Бачу, в тебе гарний настрій? — сестричкою він мене все ж називає не так часто.

— Та наче. Ти саме вчасно. Мелійшах... Твоя вихованиця, так? — він дивився на мене пильно, але з усмішкою.

— Хто така Мелійшах? Ота дівчина, що щойно вийшла? Дуже гарна, я з тобою згодна. — в цю мить, коли мені майже надягнули лавровий вінець, передчуваючи безспірність перемоги, я вирішила пожартувати. Проте брат хутко перериває мене:

— Не придурюйся, Селіндж. Вона мені все розповіла, як ти обрала її в гаремі.

Я дзвінко засміялася. Ні, не зі слів Мурада. Так емоційно виходило з мене хвилювання, яке, на щастя, виявилось даремним.

— Від тебе нічого не приховаєш... А що, сподобалась?

— Вона… цікава, — всміхнувшись, мовив він.

— Ніхто не стане сперечатися, що я знаю твої смаки краще усіх інших. Я відчуваю людей. Вона підходить тобі. Я побачила в ній іскру, приховану під гаремними правилами. Все, що було потрібно — це дати їй віру в себе. То ти покличеш її знову? — я ніжно всміхнулася, поглянувши на Шехзаде. Він уважно слухав мої слова.

— Можливо.

О-о-о! Всі чули це? Він не сказав "не знаю". Я перемогла! Хто переміг? Селіндж перемогла!

— Ти дала їй ім'я? — Шехзаде весело поглянув, сідаючи на трон і запрошуючи мене сісти поруч.

— Так, я. Гарно, правда?

— Дуже гарно.

— То, можливо, я поселю її в кімнату для фавориток? Потрібно, щоб вони не пустували…

— Тобі так хочеться? Що ж, ти маєш рацію.

Ні слова більше!

— Залиши це мені. Я особисто займуся справами Мелійшах Хатун. Для її безпеки візьму до себе. Якщо вона ходитиме всюди зі мною — ніхто не посміє скривдити дівчину.

— І щоб я робив без тебе?

— Від нудьги страждав би — це точно. — я злегка штовхнула Мурада, він посміхнувся і обняв мене, передаючи частинку свого прекрасного настрою.

— Мураде, я вже буду йти. Ти нічого не хочеш переказати Мелійшах щодо вечора сьогодні? — я хитро скосила погляд.

— Так хочеться довести мамі, що ти здібна в інтригах? — усміхнувся він. Точно все збагнув! — Гаразд. Я чекаю її. — з цими словами він так лукаво посміхнувся

— З твого дозволу, Шехзаде...

— Можеш іти, Султано... — Мурад широко посміхнувся, спостерігаючи за тим, як сяють мої очі. Я обняла брата на радощах і тут же покинула його апартаменти. Емоції так і лилися з мене. Під дверима очікувала моя свита. Відійшовши трошки далі від покоїв, я від щастя водночас обняла і Джем, і Юсуфа, що йшли по дві сторони від мене, ледь не стукнувши їх одне до одного. Налякані слуги здивовано дивилися:

— Варто розуміти — все вдалося, Султано? — посміхнулася Джем.

— Мурад кличе Мелійшах сьогодні і переселяє її в покої фавориток.

— Султано, прийміть вітання. Ви ризикнули і не помилилися. — голос Юсуфа випромінював повагу і вірність. Ми спустилися в гарем, я усміхнено наказала повідомити про мене, що одразу ж і відбулося:

— Увага! Її високість Селіндж Султан Хазрет Лері!

Граційно притримуючи поділ сукні, я гордо зайшла у ташлик і зупинилася в центрі. Юсуф і Джем, як завжди, по дві сторони від мене. Всі наложниці та слуги на чолі зі скарбничою Дамлою Хатун присіли у поклоні. Мій гострий погляд встиг зловити величну постать Валіде на верхній терасі. Як вчасно! Сяючи радістю, яку ледь стримувала, я гучно, настільки, щоб мати могла мене чути, велично мовила, карбуючи кожне слово:

— Дамло Хатун!

— Слухаю, Султано... — скарбнича підійшла до мене.

— Я щойно прийшла від Шехзаде Мурада. Маю дуже важливе розпорядження від нього. Мені потрібна твоя допомога.

— Кажіть, Султано. Все, що в моїх силах, я зроблю.

— Від сьогодні Мелійшах Хатун є фавориткою Шехзаде. Її необхідно переселити у покої улюблениць, також Шехзаде дарує їй золото та подарунки. Я хочу, аби ти допомогла мені вибрати найкращу кімнату із вільних в палаці та облаштувала її. А ввечері нехай калфи підготують дівчину, вона запрошена до Шехзаде. Юсуф ага особисто проведе її Золотим шляхом.

— Як накажете, Султано. Воля Шехзаде — закон... — Дамла легко посміхнулася мені і поглянула на терасу. Валіде Аміра, яка усе чула, посміхалася, певно, із мого запалу. Я не знала про те, що таким чином мати просто готувала мене до великої війни, яка, на її думку, обов'язково спалахне. З практикою я впоралася.

— Чудово. Поглянемо на покої?

— Як скажете, Селіндж Султан.

— Мелійшах Хатун! — я поглянула на новоспечену фаворитку, яка стояла між іншими дівчатами і, дивлячись на мене, світилася радістю. — Ходи з нами.

Я підморгнула дівчині і усі разом ми пішли на другий поверх гарему. Моя мати гордо повернулася в покої. Ми ж обирали різні варіанти, проте всі мені чимось не подобалися.

— Хочу кімнату, найближчу до моїх покоїв, Дамло. Знайди мені таку кімнату. Щоб там було світло і просторо. І безпечно. — наполягала я все на своєму, хоч і розуміла, що річ про кімнати для фавориток, а не покої для Султан.

— Не вийде, найближча до ваших покоїв на поверсі Династії. Мелійшах не може так просто пересилитися туди. Проте оця кімната підходить за всіма описами.

Дамла відчинила двері до доволі просторих і затишних апартаментів. Тут було велике вікно, шафка, дві маленьких тумбочки та два невеликих ліжка. Трохи далі дзеркало в повний зріст і чудовий диван. Я посміхнулася. Доволі не погано.

— Мелійшах, тобі подобається?

— Дуже, Султано... — раділа дівчина. Та їй подобалися і усі попередні. В порівнянні зі спільною спальнею усі ці варіанти — хороми.

— Дамло Хатун, готуй цю кімнату. Юсуфе, в моїх покоях є скриня з подарунками від Шехзаде. Принеси її сюди. Візьми ще якогось агу, хай поможе. — насправді, ніякі то не подарунки від Шехзаде, а всі ті сукні, які шили ще в Топ-Капи на моє замовлення для дівчини. Туди я доклала ще тканини, прикраси і мішечок з золотом. Доводиться все робити самій, тому що чекати, поки Мурад додумається, надто довго. За кілька хвилин слуги принесли скарби нової фаворитки. Калфи, прислані Дамлою, миттю перетворили покої на лялечку. Так гарно стало, що я сама жила б тут. Проте спостерігати за усім довелося особисто, оскільки що на думці в цих людей я не знаю.

— Чудово попрацювали. Тепер можете йти.

— Султано, пробачте, — привертав мою увагу до себе Юсуф. — Сьогодні п'ятниця. Архітектори чекають. Що їм сказати?

Я важко зітхнула. З цими справами архітектори вже давно вилетіли з моєї голови.

— Ох, я й забула про них. Готуй карету, зараз їдемо.