Леді для герцога - Неталі МакКензі

       Джейн спостерігала за  тим, як Крістофер сідав у човен. Чомусь він робив це повернувшись до неї спиною. Хоча, якби він робив це повернувшись обличчям — було б набагато зручніше. Зрештою герцог вхопив свого плаща та накинувши його собі на плечі й лише тоді повернувся до дівчини. Його обличчя виражало незрозумілі емоції, здавалось що на ньому змішались біль, гнів та ще щось. Здавалось, що він готовий її з’їсти. На перший погляд, вона мала б злякатись. Натомість дівчину це розвеселило і вона засміялась. Спочатку тихо та стримано. Але з кожною миттю її сміх набирав сили й, зрештою, переріс в регіт.

       Брова герцога повільно підтягнулась догори.

      - Схоже ранкове купання на тебе неоднозначно впливає.

      - Ні… це не… купання… - перериваючи сміх відповіла дівчина.

      - А що ж тоді?

      - Ти.

      - Я?!

       - Ти такий… мокрий… і злий…., але чомусь….я тебе…. зовсім не боюсь… - все ще сміючись відповідала дівчина.

       - Хм. Боюсь наше спостерігання за сонцем доведеться перервати.

      Крістофер взявшись за весла взявся швидко гребти. Він намагався не дивитись на дівчину. Плащ, яким вона обгорнулася мало допомагав — він намочився від мокрого одягу і лише збуджував уяву.

     Вибравшись на берег Крістофер притримав коня для Джейн. Це була єдина допомога, яку він міг запропонувати й при цьому не дозволити собі зайвого. Та й дівчина не надто потребувала її.

       - Крістофере, це ж залишиться нашою таємницею? - з надією запитала дівчина.

       - Звісно. - кивнув він головою. - Нам обом не вигідно щоб про це дізнались.

       - Буде добре, якщо цього разу ти не супроводжуватимеш мене. Нас можуть помітити.

       Герцог відпустив вуздечку коня та піднявши напівзігнуті руки відійшов на кілька кроків від коня. Це правильно, що він її не супроводжує. Але чомусь в душі з’явився осад. Він хотів би бути тим, хто її супроводить та зігріє. Та герцог відкинув ці думки, списуючи на те, що йому лишень дошкуляє мокрий одяг.