Леді для герцога - Неталі МакКензі

      Джейн проснулась на світанку та поспішно одягнувши одяг, який позичила у свого грума, поспішила в конюшню. Зазвичай свої світанкові прогулянки вона здійснювала лише раз в тиждень — аби не надто привертати увагу. Але учорашня зустріч з герцогом порушила її ідеальну прогулянку. І замість насолоди прогулянки вона відчувала гіркоту від їх суперечки. А потім він прислав записку з вибаченнями. Та повідомив, що не зможе бути присутнім на обіді. Усі її плани на обід були порушенні. Вона втратила ще одну можливість зачарувати герцога. Спершу вона думала, що причина його відмови — їх ранкова суперечка. Пізніше — турбувалась, чи не здогадався герцог про їхню з Сарою виставу. Тривога не покидала її всю ніч. Найкращий спосіб позбутися її — швидка їзда верхи.

      Осідлавши коня Джейн вивела коня за межі подвір’я, а вже тоді заплигнула в сідло. Яка ж це насолода їхати, так, як до вподоби, а не як диктують божевільні правила суспільства!

      Світанкова прохолода бадьорила. Щільніше закутавшись в плащ дівчина скерувала коня повільною ходою до парку. І лише опинившись під сховком дерев пустила його швидким галопом. Від швидкої їзди в грудях перехоплювало дух, волосся вибилось з-під шапочки та лоскотало зарум’янене обличчя, а плащ розвіювався відкриваючи її тіло. Але в цю мить їй здавалось, що крім неї нікого й нічого не існує. І було неважливо як вона зараз виглядає. Було важливо те, що вона позбувається усіх неприємних емоцій.

      Крістофер сидячи верхи на коні спостерігав за тим як стрімголов несеться кінь Сари. В один момент йому навіть здалось, що вона втратила над ним контроль і вже хотів виїхати зі свого сховку та вирушити на допомогу. Але придивившись уважніше помітив замріяну посмішку на обличчі дівчини. Її любов до швидкої їзди вражала. Дами її статусу не поводилися як зірвиголова. Це виходило за межі, які були встановлені суспільством. Та й не лише у їзді верхи леді Грейсон виходила за ці межі. І це підколювало герцога.

       Пам’ятаючи учорашню реакцію дівчини, він зачекав коли дівчина врешті сповільнилась і лише тоді виїхав зі сховку та наздогнав її.

       - Насолоджуєтесь прогулянкою, Саро? - загадково посміхаючись розпочав розмову герцог.

       - Ви переслідуєте мене? - гнівно блиснула очима дівчина.

       Зовні вона лишалась спокійною, але в грудях серце пришвидшило бій. З одного боку вона раділа зустрічі з герцогом. А з іншого боку вона насправді гнівалась через його появу. Ця прогулянка мала бути для відновлення спокою думок. А натомість герцог з’явився і знову перервав її прогулянку та пробудив бурю, яка щойно почала втихати.

        - Невже я схожий на переслідувача? - вдав щире здивування Крістофер, хоча в цей момент почувався саме так. Адже він і справді сьогодні переслідував дівчину.

       Джейн примруживши очі подивилась на Крістофера так, наче оцінювала його і зрештою винесла свій вердикт:

        - Ну хіба трохи зовнішнім виглядом.

       Крістофер здивовано оглянув на свій одяг. Цього разу здивування було щирим. Він не очікував, що дівчина всерйоз порівняє його із переслідувачем. Джейн помітивши реакцію герцога голосно розсміялась.

         - Це всього лиш жарт, Крістофере. Вважайте це маленькою помстою за те, що порушили мою усамітнену прогулянку.

        - Невже моя компанія не подобається Вам? - невимушено запитав герцог при цьому зобразивши таку звабливу посмішку, що могла розтопити навіть лід. Від неї Джейн кинуло в жар та в холод водночас. 

        - Справа не в цьому. Я звикла до ранкових прогулянок в тиші. А ви вже вдруге за два дні порушуєте мою ідилію.

        - А якщо я пообіцяю поводити себе тихо — дозволите супроводжувати Вас?

        - Тільки якщо Ви пообіцяєте не відривати мене.

        - Бажання дами — для мене закон.

       “Хотілося б вірити” промайнула думка у Джейн. Але вона лише стримано кивнула головою та пришпорила коня. Герцог попрямував за нею, а за мить порівнявсь із нею. На щастя він дотримувався обіцянки й вони їхали в повній тиші. Лише цокіт копит та шелест гілля порушував цю тишу.

       За пів години вони виїхали на берег ріки. Джейн спішилась і оглянувшись через плече побачила, що й герцог зробив те саме.

        - Я затримаюсь тут на деякий час. Ви ж не зобов’язані бути тут так довго. - промовила вона прив’язуючи коня до стовпчика, який завбачливо тут був вкопаний.

       - Ви зустрічаєтесь тут з якимсь залицяльником? - хрипло запитав Крістофер.

     Він спостерігав за дівчиною. поки вона прив’язувала коня. Усвідомлення того, що вона могла поспішати на таємне побачення гнітило його. Він навіть не помітив, що не дихав доти, доки не почув відповіді дівчини. Чогось для нього було важливо, щоб вона заперечила його припущення. 

        - Що?! Ви збожеволіли!- Джейн різко повернулась до нього обличчям. Невже він думає, що вона має залицяльника будучи його нареченою? Але тут вона зітхнула пригадавши, що для нього вона Сара. - Подивіться он туди — вона вказала рукою на небо, де от-от мало зійти сонце. - Тут чудовий краєвид. Люблю  спостерігати як підіймається сонце. Хоча вдається це вкрай рідко.

        - Тоді чому проганяєте мене? - з полегшенням запитав Крістофер.

        - Ви не справляєте враження поціновувача світанків. - посміхнулася дівчина.

         - Ну чому ж, я просто обожнюю світанки. - лукаво посміхаючись відповів герцог. Хоча до сьогодні світанки він любив за інші їх властивості. Але про це він змовчав. Це не те що дівчині варто знати. Краєм ока він помітив невеликий човен, який був пришвартований неподалік від них. Кращого збігу й бути не могло. - Що скажете, якщо ми продовжимо прогулянку, але цього разу на зустріч сонцю?