Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Я чув, - несподівано заговорив сусід, - це Змій, який підтримує землю. Гарант стабільності та незмішування світів. Проте, вважав його міфом, оскільки Змія не бачили з тих пір, коли боги покинули людей.
-Абсолютно вірно! - похвалив його Микола, ляснувши по плечу, - молодець! Але ти не правий лише в одному. Колишній Ермунганд помер з місяць тому. Він завжди був, але ти правильно помітив, його ніхто не бачив. Він виконував свою роботу непомітно, не даючи світам впасти в хаос.
-Ще раз будь ласка, хто-хто помер? – спитала Стьопка, наплювавши на прохання вогневика ставити запитання наприкінці оповідання.
-Той Юша, що оберігав світи з тих пір, коли пішли боги. Декілька тисяч років тому, - терпляче пояснив вогневик.
-Довгожитель, чи що?
-Для Змія звичайний вік! - не погодився колишній, - І ось у нашому другові прокинулися його сили. Скажи, адже ти завжди любив тварин, а вони тебе, так?
-І що? - видавив з себе Антон.
-Всі тварини сліпо підкорюються Змію, відчуваючи його владу. А ще тобі легко вдавалося заробити гроші. З дитинства гроші просто липли до тебе. Друга ознака крові Юші у твоєму тілі - багатство.
-Чуєш, я працював, як проклятий, мені нічого з неба не впало! – обурився Антон.
-Не гарячкуй! Третя ознака, мабуть найголовніша - ти говориш з мертвими…
-Ні з ким я не говорю! - вигукнув Антон і схопився за стільницю.
-Добре, переіначу: мертві розмовляють із тобою. Ти, мабуть, вирішив, що здурів і намагаєшся не ходити на цвинтарі, так?
Антон не відповів. Просто не знайшов сил, мовчки вчепившись у стільницю. Микита, бачачи хвилювання друга, налив йому води і насильно засунув до рук.
-А ще, твоя дочка - Гамаюн, - і передбачаючи запитання одразу пояснив, - божественна посланниця, жінка-птах. Уві сні співає пророчі пісні. Що, знову правий?
-Я ніколи не міг розібрати слів, - прошепотів Грізний, - вона з малечку співала, але не розумів ніхто…
-Треба було за руку взяти і попросити розповісти твою долю.
-Це ви про Зою? - запитав Микита, - вона птиця Гамаюн?!
-Напевно, про неї. Це ж вона від Солов'я потомство чекає? – спитав вогневик, а Стьопка ахнула.
-А ти звідки знаєш?! - вигукнула, зиркнувши на двері. Не дай Бог Зоя почує.
-Я не знав, я здогадувався, - знизав плечима професор, але домовити йому не дав Антон.
-Не зрозумів, моя Зойка вагітна? - вигукнув він і хотів підвестися, але Микита притримав його за плече.
-Антон, ти тільки не гарячкуй, я потім все тобі розповім, - спробувала втихомирити схвильованого батька Степанія.
-Чому всі знають, а я ні?! І що ще за Соловей? – до обличчя Антона повернулися фарби, очі заблищали від гніву.
-От тому й не знаєш! Одразу – в крик! - відрізала Свирянка, - давай про це потім, наодинці.
-Антоне, правда, давай пізніше, - підтримав її Микита, - зараз у нас інша тема зборів, - і попросив вогневика, - продовжуйте!
-Так ось, Юша. Гарант того, що світи: богів, живих та мертвих не змішаються, створивши хаос. Одна з найобдарованіших істот, при цьому до неподобства добра, - Микола розцвів показною усмішкою, - тож не бійтеся, нічого він доньці не зробить, як і Солов'ю! Дарма той боїться його до смерті!
-Це той Соловей, про якого я думаю? – знову заговорив сусід, - володар смертоносного крику?
-Він самий! Молодець, а ти обізнаний, подивлюся! - вразився вогневик, - приємно чути!
-Та мені просто мати багато розповідала, - скромно відповів Петро Ілліч.
-Тобто, Роман, який водій - Соловей Розбійник? – очі Стьопки стали ще більшими.
-Мій водій? - гаркнув Грізний, - мій Роман?!
-Ой... - Стьопка прикрила рот долонькою, схаменувшись, що пробовталася.
-Соловей, проте не розбійник! Бабусині байки! – продовжив Микола, – Досить корисна та рідкісна істота, що поєднує в собі пташині риси, богатирську силу та світлу магію! Вони з його донькою, – махнув головою на Антона, – того й полюбилися, що схожі. Обидва птахи, обидва володіють магічними голосами.
-Шкуру спущу! - ніби нічого не чуючи, сказав Антон, - знайду і...
-Сам прийде, не витримає без обраниці! - махнув рукою Микола, - а ти приймеш любого зятя, а народжувати доньку відправиш на морський берег! Саме там Гамаюн належить народжувати!
-Та пішов ти! – прошипів Грізний.
-Та я був! - засміявся вогневик, - твоя черга!
-Чуєш, вогневик, ти часом не застрахований? Надто сміливий, - Гор помітно закипав, Стьопці почувся хрускіт зубів, тому посмішила втрутитися.
-Будь ласка, не сваріться! - поклала долоню на лапищу лісника, - Миколо, що ж ти за людина така важка? Так і хочеться в тебе кухонним ножом жбурнути!
