Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Дякую, я їсти не хочу, ось тільки чаю... - Зоя обхопила чашку долонями і Стьопка з жахом подивилася на її худенькі  пальчики, - це ж ваш будинок, так? Дякую за гостинність…

-Будь ласка, я рада, що ти тут, - Стьопка посміхнулася дівчині з величезними блакитними очима, один в один, як у батька, - але сир все-таки з'їж, вибач, але ти дуже худенька!

-Дякую, щось зовсім немає апетиту, - відмовилася та, відсуваючи тарілку.

-Я наполягаю! - Степанія повернула тарілку на місце, - про себе можеш не дбати, а про дитинку треба подумати!

Дівчина стала біла-біла. Вона прикрила рота долонею, округливши очі і ахнула:

-Звідки ви… ніхто ж не знає, ніхто… тільки я…

-Заспокойся! - Степанія стиснула тендітну долоню в заспокійливому жесті, - якщо це таємниця, я нікому не скажу.

-Так! Ні… просто, я, - у Зої затремтіли руки, а очі знову сповнилися сльозами, - боюся сказати батькові, а аборт зробити не вийшло!

-Чому ти хотіла зробити аборт? - обережно поцікавилася Стьопка, - через Романа?

-Ви і про нього знаєте? – вразилась дівчина.

-Знаю. І дуже хочу, щоб ви були разом.

-На жаль, це неможливо, - Зоя впустила голову на руки і знову заридала.

Цього разу дівчина заспокоювалася довго. А коли, нарешті, виплакала всі сльози, розповіла свою історію нерозділеного кохання.

Виявляється, Зоя і Роман знайомі кілька років.

Вони познайомилися у спортивному центрі, в який Роман ходив займатися, а Зоя підробляла тренером з аеробіки. Гарний, накачаний хлопець сподобався їй із першого погляду, проте, романтичних відносин не було, оскільки він зустрічався з подругою Зої.

А Зоя закохалась. Остаточно і, на жаль,  не взаємно прикипіла серцем до чужого коханої людини.

Так тривало близько року, доки подруга не заїкнулася, що Роман втратив роботу. Ось тоді у Зої з’явився план влаштувати хлопця на роботу до свого батька, який саме шукав водія.

Інтрига склалася, Роман пройшов співбесіду і почав працювати. Щаслива Зоя переїхала жити до батька за місто, чим здивувала і Грізного, і свою матір, з якою жила раніше.

Все пішло добре, Роман возив її до університету і додому, вони бачились майже щодня і, ніби, здружились. Проте, хлопець тримав субординацію, не дозволяючи собі навіть зайвих поглядів, бо Антон Грізний при Зої сказав: «Спокусиш дочку – закочу в асфальт!»

Зоя розуміла, що батько не серйозно, але Роман попередження засвоїв з першого разу. Спілкувався дуже чемно, нічого такого собі не дозволяючи, навіть на її несміливі натяки.

Дівчина майже зневірилась, як раптом, одного разу, у свій вихідний, Роман випив зайвого.

Він, як і інші працівники маєтку, проживав у невеликому котеджі. Так ось, якось ввечері Зої подзвонила подруга і розповіла, що кинула Романа, тому що його ніколи немає поруч, він завжди зайнятий, а вона мовляв, молода і хоче ходити по клубах і розважатися, а не сидіти в чотирьох стінах і чекати коли у її хлопця з'явиться вихідний. І взагалі, заміну йому вона вже підібрала!

Зоя накричала на подругу, обізвала ідіоткою і помчала втішати коханого. Роман на ті вихідні додому не поїхав, зачинився у своїй комірчині і тупо напивався. Зоя зайшла до нього, довго щось казала, втішаючи. А потім сталося те, що сталося. Вона скористалася його станом і спокусила!

Вранці у Романа стався справжній шок, коли він знайшов у своєму ліжку Зою та сліди втраченої цноти. Побачивши жах на його обличчі, дівчина образилась і вони посварилися. З тих пір майже не розмовляли. Згодом, Роман звільнився і кудись поїхав.

Зоя, після того, як не змогла зробити аборт, погодилася на пропозицію Станіслава, хоч і не кохала його. А потім захворів батько.

-Сумна історія... - сказала Свирянка, коли дівчина замовкла, - але я не зрозуміла, що означає "не змогла зробити аборт"?

-Я записувалася до трьох різних гінекологів. Оплачувала наперед, а коли справа доходила до процедури… з лікарями щось траплялося.

-Як це?

-Перша знепритомніла, коли я вже на кріслі лежала. Друга, з того ні з сього почала блювати кров'ю, а третя, літня лікарка... вона порізалася.

-Чим порізалася? Як?

-Інструментом якимось. Сама раптом порізала собі руку. Я злякалася і втекла. Подумала, що це якийсь знак і наша дитинка повинна народитися, але мені… мені так страшно, так страшно! - і дівчина затремтіла осиновим листочком, впавши на руки Степанії, знову заливаючись сльозами.

-Нічого собі... - сказала Стьопка, гладячи дівчину по голові, - але ти не плач, Зоє, все ж добре... А дитинка – це, взагалі, щастя!

-Яка з мене мати? І тато мене уб'є!

-Нічого тобі він не зробить! Навпаки, підтримає та допоможе! А якщо, ні - живи у мене! Будинок у мене великий, місця вистачить! Я допоможу тобі, чим можу! Правда!