Тепер твоя. Книга перша - Єва Басіста
Наступні два дні сиджу вдома. Настрій абсолютно ніякий. Відчуваю важкість на душі, а все через Валерія. Я неймовірно сильно ображена на нього. Розумію, що треба відпустити це низьке почуття, але не можу.
Противно, що хтось робить дурниці, а розраховуються за них інші. Навіть виникає думка викреслити брата зі свого життя. Сказати, що він більше мені не родич! Але тоді я залишуся зовсім самотньою…
Чи може я зараз все драматизую через місячні? У мене під час них завжди настрій не сильно добрий, а скоріше жахливий. Думки тільки про сумне, а інколи так себе накручую, що можу сидіти та ревіти без вагомої причини. Пускаю сльози відрами, а коли усі виплакую, то легше стає та починаю дивуватися зі себе - а чого плачу?
Ось зараз витираю сльози та думаю - і чого рюмсала? Усі живі та здорові? А Валерій? Його не змінити… Та надіюся, що він більше не буде встрявати в подібне. Ця помилка мала добряче струсонути за плечі.
А може розповісти брату, що коштував мені його порятунок? Взяти смартфон та зачавити розповіддю, що заради нього продалася чоловіку?
Хапаю смартфон та розблоковую, але стоп… І що це дасть? Він скаже, що йому шкода та на додачу ще… Ні. Це моя власна ганьба. Валерій не має про неї знати.
Відкидаю смартфон у сторону, який падає на диван та одразу починає дзенькати. У голові блискавкою несеться думка - Липовський, але очі показують "Діана", а біля імені фіолетове сердечко.
Відчуваю полегшення. Добре, що не Олександр, бо я зовсім не готова його чути та бачити. Він же хоче щасливу дівку, яка тече водоспадом бажання, а я зараз, мов курка мокра, яка навіть черв’яка не хоче лигнути.
- Що ти там? Де пропала? - бренькає подруга. - Що зараз робиш?
- Та вдома… Нічого… А що?
Мої слова лунають, мов обрубки, та абсолютно нерадісно.
- Я хочу прогулятися торговим центром та нажалітися на своїх старих, а також розповісти про дурні фантазії Петьки.
- Якого Петьки?
- Ну отой руденький… Я два тижні тому з ним у клубі познайомилася, і зараз ми типу зустрічаємося.
- А, - протягую, але не можу згадати, хто такий отой Петя. У Діани море хлопців: Вася, Коля, Микита, Петя…
- Складеш мені компанію?
- Так, - позитивно відповідаю, а також згадую, що мені треба оновити гардероб.
- Чудово. Я тоді через годинку заїду за тобою, бо у мене просто всередині рве… Зараз вибухну. Петя мене дивує до бісиків. Бляха… Я ось зараз йду та хочу заверещати…
- А що він тобі сказав?
- Ой, це не телефона розмова, але якщо коротко, то він хоче запросити до нашого ліжка третю людину! Типу так відчуття гостріші, але блін, - зупиняється подруга. - Адо, зустрінемося та я тобі детальніше розповім, бо мені вже треба за кермо падати.
- Добре. Чекаю.
У моєї подруги дуже веселе життя. Секс у трьох… У кожного свої проблеми та бажання. На мить стає лячно, що деяка частина людей настільки хтива.
Я швидко йду до ванної, де мию голову та одночасно помічаю, що мені вже пора фарбуватися. Відростає темне волосся, яке псує образ ідеальної білявки. Багато хто дивується, що я не світлокоса від природи. Думають, що це мій справжній колір.
Нашвидкуруч роблю макіяж, а в голові складаю уявний список, що мені треба - він не великий. Декілька комплектів білизни, а також кілька пеньюарів… Ще до цього переліку треба додати панчохи. Думаю, що цього поки вистачить.
Закушую губу. А як я це маю купувати при Діані? Вона ж знає, що в мене нікого нема, а тут на тобі..пенюари, білизна…
Думаю… Ну тоді в такому випадку, то вже якось сама поїду та куплю, або взагалі замовлю в Інтернеті. Для чогось кудись пертися? Можна зробити декілька клаців та все, а на додачу під двері принесе кур'єр. Тому вирішено. Еротичну мішуру куплю там, а сьогодні придивлюся якусь сукню…
Адже точить спокуса покращити собі настрій. Липовський же для цього дав картку. Хоча всередині виникає маленька незручність. Якось ніяково витрачати чужі гроші. Відчуваю себе дійсно якоюсь утриманкою, але, Адо, так воно і є… Треба з цим змиритися.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно