Несподіване весілля - Ксана Рейлі
Гордій уважно подивився на мене, а тоді раптом засміявся. Від цього я трохи напружилася, але теж усміхнулася йому.
— Отже, тобі потрібні гроші на сукню, — сказав він. — Для цього ти сюди прийшла, так?
Усмішка на моєму обличчі одразу ж упала. Серйозно? Тобто він думає, що я збираюся просити в нього гроші?
— Твоя відмазка, що ти нібито хочеш підібрати сукню до мого костюма, — просто смішна, — продовжив хлопець.
— Тоді посмійся, Гордюша! — сказала я та піднялася за ліжка. — У мене є гроші на сукню. Я нормально заробляю, якщо тебе це раптом цікавить. Хоча тебе це явно не цікавить, якщо ти думаєш, що я прийшла до тебе для цього. Та нехай!
— Скільки тобі треба? — спитав він, не відриваючи від мене свого погляду.
— Ем.., — я вдала, що задумалася. — Як мінімум три компліменти, п’ять ласкавих слів, трохи менше агресії в мій бік, а ще хоч інколи усміхайся, коли бачиш мене. Цього мені вистачить, щоб витримати тебе ще п’ять місяців.
— Ти, мабуть, не зрозуміла мене, Полінко. Я питаю, скільки тобі треба грошей на сукню, туфлі, сумочку, зачіску, макіяж... Байдуже! Загалом на все.
— Ні, це ти не зрозумів мене, Гордійчику! — я склала руки на грудях, а тоді чітко сказала: — Мені не потрібні твої гроші.
— Добре, — пробурмотів Гордій і розвів руками. — Що ти тут досі робиш?
— Не хвилюйся, не збираюся затримуватися надовго. Лише хотіла сказати, щоб ти відчинив вікно. Біля тебе завжди дуже душно. Дихати нема чим від твоєї неприязні.
— О! Дякую за пораду, — він підійшов до вікна та відчинив його. — Так легше стало?
— Усе ще душно, — гаркнула я. — Напевно, це все твоя погана енергетика. Знаєш, от тільки я подумаю, що ти можеш бути нормальним, як ти утнеш щось таке, що змушує мене повернутися до тієї стадії наших стосунків, коли я вважала тебе придурком. Ой, невеличке виправлення: досі так вважаю!
Я розвернулася та попрямувала до ванної кімнати. Мене чомусь так розізлили його слова. Ніби все крутиться навколо його грошей. Я ж думала, що між нами вже з’явилося щось особливе. Схоже, я помилилася.
Швидко зібралася та побігла на вулицю, де на мене уже чекала моя сестра. Аріна стояла, спершись на свій автомобіль. Вона помахала рукою, коли помітила мене. Я ж швидко обійняла її, бо вже встигла дуже скучити.
— Маєш гарний вигляд, — сказала вона, розглядаючи мою літню сукню білого кольору.
— Дякую, — я усміхнулася їй. — Ти теж неймовірна.
— То це тепер твій дім?
Аріна кивнула на будинок, а я мигцем глянула на велику триповерхову будівлю.
— Так, — тихо відповіла я. — Думаю, що скоро з’їду звідси.
— Справді? Чому?
— Я попросила прихисток у Гордія, бо в мене не було грошей, але зараз я співпрацюю з багатьма брендами й непогано заробляю.
— Це чудово, — сказала сестра та усміхнулася мені. — Отже, скоро Поліна Царенко стане найвідомішою моделлю в нашій країні.
— І не тільки, — замріяно мовила я. — Як тато?
— Досі не може прийти до тями після цього твого одруження. Як це взагалі сталося?
Я видихнула і помітила Гордія, що вийшов з будинку. Тепер уже він був одягнений у джинси та футболку. Аріна зацікавлено спостерігала за ним. Це мені чомусь не сподобалося, тому я легко штовхнула її ліктем.
— Нам уже час! — сказала я та побігла до пасажирського сидіння. — Дорогою все розповім.
— А я сподівалася, що ти познайомиш мене зі своїм чоловіком, — мовила сестра. — Він у тебе такий красунчик.
— А характер який чудовий! — буркнула я. — Просто золото, а не чоловік. Поїхали вже!
Усю дорогу я жалілася своїй сестрі на Гордія. Вона мовчки слухала моє ниття, а інколи погоджувалася зі мною. Ні, ну він справді був дивним. То хвилюється за мене, то знову поводиться як придурок.
Ми приїхали до торгового центру, де було багато модних бутиків. Довго не могла обрати сукню, бо все чомусь було не таким, як мені хотілося. Я шукала щось таке, що з першого погляду зачепило б мене, але чомусь нічого не було. Часу ще й обмаль, бо вже завтра виставка.
У одному з магазинів мою увагу привернула довга сукня темно-червоного кольору з розрізом на нозі та невеликим декольте. Вона мені одразу ж сподобалася, тому я без вагань приміряла її. Сукня ідеально лягла мені по фігурі. Вона вдало підкреслювала усі вигини мого тіла, а вузька талія здавалася ще вужчою. Аріна погодилася зі мною, що ця сукня — найкращий варіант зі всіх, які я міряла. Виявляється, що вона ще й з нової колекції, тому я остаточно вирішила придбати її. Ціна трохи кусалася, бо я не була готова віддати стільки грошей лише за сукню. Доведеться відмовитися від нових туфель та сумочки. Нічого, підберу щось зі свого гардероба. Зачіску та макіяж теж зможу сама зробити.
Як і думала, упоралася я на відмінно. Увесь день витратила на те, щоб зробити все бездоганно. Волосся я злегка накрутила й гарно вклала. Воно широкими хвилями спадало по моїй спині. Макіяж зробила легким, але з темним акцентом на очі. Губи вирішила підвести бежевою помадою, щоб усе було не таким яскравим. Я підібрала вузькі чорні босоніжки на тонких шпильках, що ідеально підходили до сукні, а від сумочки вирішила відмовитися. Раптом я почула стук у двері. Кинувши на себе останній погляд у дзеркало, швидко поправила сукню.
— Ти вже готова? — спитав Гордій за дверима.
— Одну хвилинку! — крикнула я.
— Я чекатиму тебе в гаражі.
Кроки почали віддалятися. Я лише роздратовано закотила очі, бо Гордій навіть не додумався почекати на мене. Доведеться самостійно спускатися сходами по тій слизькій плитці. Я схопила свій телефон і вийшла з кімнати. Спочатку зійшла на перший поверх, а тоді попрямувала в бік дверей до гаража. Вони були відчиненими. Я почала повільно спускатися сходами, тримаючи низ своєї сукні. Це було не так легко, як здавалося, бо мої туфлі просто-таки їздили по плитці. Раптом я помітила перед собою чоловічу руку, а коли підняла погляд уверх, то зустрілася з очима Гордія. О, то це він так вирішив допомогти мені? Я лише фиркнула та проігнорувала його. Мені не потрібна його допомога. Та це було не так, адже я б точно впала на останній сходинці, якби Гордій не спіймав мене за талію. Я глибоко вдихнула і випрямилася. Його обличчя було так близько, що мені стало ніяково. До того ж він так дивно дивився на мене. Від цього я трохи напружилася.
