Несподіване весілля - Ксана Рейлі

Я попрямувала вперед, розглядаючи автомобілі. Щоразу змінювалися моделі, форми, відтінки. Було помітно еволюцію автомобілів навіть за декілька десятиліть. Я зупинилася біля красивого кабріолета білого кольору з чорними колесами та відкритими фарами. Чомусь у голові одразу з’явився мій образ у білій весільній сукні біля цього автомобіля. Я вже уявила, як би приїхала на ньому на свою шлюбну церемонію. Це змусило мене усміхнутися.

— Ferrari 275 GTS, — раптом заговорив за моєю спиною Гордій. — Чудовий вибір, Поліно.

— Як бачиш, у мене хороший смак на люксові автомобілі, — сказала я та нахилилася до таблички, щоб прочитати інформацію про авто. — Ого! Йому вже понад п’ятдесят років.

— Тисяча дев’ятсот шістдесят четвертий? — спитав хлопець, піднявши одну брову.

— П’ятий, — відповіла я. — Як думаєш, скільки він коштує?

— Якщо в тебе є зайвих приблизно десять мільйонів, то тобі, можливо, продадуть його.

— Я навіть водити не вмію, — я закотила очі. — Навіщо мені такий автомобіль?

Гордій раптом обійняв мене однією рукою та повів далі між автомобілями.

— Треба навчити тебе їздити, Поліно. Соромно, що жінка гонщика не вміє водити авто. От коли у нас буде вільний час, то поїдемо за місто кататися. Зі мною ти швидко навчишся їздити.

— З такими темпами ти виховаєш собі конкурентку, — сказала я та засміялася. — Візьму участь у наступному чемпіонаті й тебе пережену.

— Як би ж то все було так легко, — прошепотів хлопець з шумним видихом.

Ми підійшли до столиків та зупинилися біля того, що був під нашим номером. Я одразу ж потягнулася до келиха з шампанським. Декілька пар привіталися з нами, коли проходили повз. Я впізнала їх, бо бачила на нашому весіллі. Проте більшість гостей були мені не знайомі. На столику стояли тарілки, наповнені різноманітними закусками з морепродуктами. Я з’їла декілька брускет з вершковим сиром та лососем, бо встигла вже добряче зголодніти.

— Вітаю! — раптом заговорив біля нас чоловічий голос.

Гордій одразу ж випрямився, а я усміхнулася та прикрила рот рукою, щоб непомітно дожувати закуску.

— Ми з Поліною вдячні вам за запрошення, — заговорив він. — Усе, як завжди, на найвищому рівні.

— Я радий, що ви прийшли, — сказав цей чоловік, привітно усміхнувшись.

Біля нас з’явилася рудоволоса жінка, яку він обійняв однією рукою. Вона усміхнулася нам, а я здивовано дивилася на неї. Це ж не могла бути Діна Забелло, але чомусь ця жінка так схожа на неї.

— Гордію, це твоя дружина? — раптом поцікавилася вона та глянула на мене. — Ми хотіли побувати на вашому весіллі, але в мене були творчі справи.

О, Господи! Це справді вона. Я ледь рота не розтулила, бо ніколи б не подумала, що колись зможу побачити на власні очі найвідомішу дизайнерку нашої країни. В її сукнях навіть голлівудські зірки виходять на червону доріжку.

— Ми все розуміємо, — сказала я, привітно усміхнувшись. — Ваша нова колекція брала участь у цьогорічному показі у Парижі. Від такого неможливо відмовитися.

— То ти цікавишся модою? — спитала вона, розглядаючи мене.

— Поліна — висококласна та успішна модель, — утрутився Гордій. — Її обличчя можна побачити на багатьох обкладинках, а ще вона часто бере участь у світових показах.

— О, справді? — жінка усміхнулася. — Ви дуже красива, Поліно. Мабуть, треба буде подумати про співпрацю. Мені потрібні нові моделі.

Я не вірила своїм вухам. Це щойно Діна Забелло запропонувала мені співпрацю? Вони ще щось говорили з Гордієм, але я майже не чула нічого. Я перебувала у якомусь трансі, бо не могла повірити, що моя кар’єра зараз так стрімко розвивається. Схоже, справжня популярність дуже близько. Згодом вони відійшли від нас. Я провела поглядом Діну, а тоді подивилася на Гордія.

— Ти так хвалив мене перед нею, — сказала я, мило усміхнувшись. — Дякую.

— Нема за що, — мовив Гордій. — Тобі ж важлива твоя кар’єра. Власне, заради неї ти вийшла за мене.

— Це всього лише одна з причин.

— Справді? А які інші причини?

— Ну... Мені зробили боляче, а я...

Раптом почувся знайомий голосний сміх, і я замовкла. Повільно обернулася та ледь не впала, коли побачила неподалік за одним зі столиків Юлю з Ігорем. Що вони тут роблять? Їх я точно не очікувала зустріти на виставці. Вони стояли близько одне до одного і мило розмовляли про щось. Це мене дуже сильно розізлило. Я міцно стиснула руки в кулаки, стримуючи бажання добряче побити їх обох.

— Щось сталося? — спитав у мене Гордій.

— Нічого, — відповіла я. — Зараз повернуся.

Мені не хотілося, щоб Гордій став свідком моїх розбирань з колишнім нареченим та подругою. Я не могла втратити шанс показатися перед ними, тому попрямувала в їхній бік.

Вони не помітили мене, доки я не зупинилася поряд. Ігор раптом зашарівся і одразу ж випрямився. Він дивився на мене своїми переляканими блакитними очима. Я скривилася, розглядаючи його. Такий худий та нещасний. Де були мої очі тоді, коли я погодилася вийти за нього заміж? Як я взагалі могла закохатися в такого хлопця?

— П-поліна? — трохи здивовано спитав він. — Що ти тут робиш?

— У мене чоловік популярний гонщик, уяви собі! Моя присутність цілком логічна, а от що ви тут робите?

— Нас запросили, — відповіла Юля та кинула на мене різкий погляд. — Тобі не соромно підходити до Ігоря після того, що ти зробила?

Я усміхнулася та підійшла ближче до неї. Мабуть, вона навіть не здогадується, що я чула їхню розмову в день весілля.

— М-м-м-м, — протягнула я. — Напевно, у мене якісь проблеми з пам’яттю. Що я зробила?

— О, то ти ще й знущаєшся! — майже закричала Юля. — Ти кинула свого нареченого перед шлюбною церемонією, розбила йому серце та вийшла за іншого.

— Ух, бідолашний! — я скривилася, глянувши на Ігоря. — Краще б ти спитала, чому я втекла. Та знаєш, я сама тобі розповім. Ви обоє весь цей час мали мене за ідіотку. Крутили роман за моєю спиною і думали, що я не дізнаюся?