Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Ні, просто мені щось потрапило в око... - вона поцілувала його в лоб. - Ти у мене такий розумничок! І такий сильний! - вона погладила його по голові. - І я так сильно тебе люблю!

- Я знаю, що я твій - улюблений синочок! - його легка дитяча посмішка зігрівала душу. - Але, я люблю тебе більше. Так сильно, як до місяця і назад!

- Моє любе сонечко, ти такий хороший! - вона усміхнулася: - А тепер йди і лягай спатки. - вона поцілувала його в щічку.

- А ти?

- А мені ще треба у ресторан, там на мене чекають дуже важливі люди.

- То сьогодні ти не прочитаєш мені казочку? - він надув губки.

- На жаль, ні. Сьогодні з тобою казку почитає Аня. Ця зустріч для мене дуже важлива, я не можу її пропустити.

- Ну добре. - він встав з її колін і направився на гору до своєї кімнати.

- Пробач, зайчику! Будь чемним!

Віола теж не хотіла нікуди йти, але це було дуже важливо. Вона вирішила серйозно поговорити з Андрієм, можливо він би допоміг якось їй розібратися з Антоном. Але, для цього потрібно з ним поговорити і все розповісти, за винятком тієї ночі у Маямі. Цього йому точно не треба знати!

Через 20 хв, вона була вже у ресторані, привіталася з важливими гостями, перекинулася кількома словами з інвесторами, Андрія ніде не було видно. Цікаво, де він? Я маю з ним терміново поговорити. Відкладати далі розмову не можна. Адже, невідомо, коли Антон піде у наступ. Хто б міг повірити, її коханий Буся, тепер став її ненависним ворогом. І якщо він не жартував, то вона не здасться без бою! Вона побачила Олега - їхнього фінансового директора і підійшла до нього запитати, чи той випадково не бачив Андрія, адже вони були друзями:

- Привіт Олеже. Ти не бачив Андрія? Я маю з ним серйозно поговорити. 

- О, привіт Віоло. Як добре, що ти прийшла, я хотів познайомити тебе зі своєю нареченою. В нас через тиждень весілля. До речі, ти отримала запрошення? - він покосився на неї і дивився кудись за її спину. Схоже, його наречена поспішала до них.

- Так, я отримала запрошення. Щиро дякую! - вона продовжувала блукати поглядом по залу в пошуках Андрія.

- Познайомся, це Анфіса - моя наречена. - Анфісо, це моя начальниця... - наречена різко перебила його голосом сповненим радості:

- Віоло? Це справді ти? Скільки літ, скільки зим?!  Яка приємна несподіванка, я так рада тебе бачити!  - Анфіса в мить опинилася перед нею і обійняла її, оглянувши з ніг до голови, вона додала: - Ти так змінилася, стала ще красивішою!

- Анфісо? Ти наречена Олега? - Віола запитала її здивованим голосом.

- Стоп! То ви знайомі? - голосом сповненим цікавості запитав Олег.

- Так любий, і дуже давно! - вона чмокнула його в щічку і відповіла на Віолине запитання: - Так, я наречена цього красунчика!

- Який приємний сюрприз! - Олег повів здивованими бровами вгору. - То як ви познайомилися? - він покосився на свою наречену.

- Пробач, Олег... це дуже довга історія! - Віола кинула попереджувальний погляд на Анфісу, натякаючи, щоб та мовчала: - Я теж рада тебе бачити, Анфісо!

- Так любий, колись я тобі розповім, як ми з Віолою познайомилися, але давай - не сьогодні! - вона йому грайливо підморгнула.

- А тепер пробачте, я маю знайти Андрія! - Віола відкланялася, щоб піти. - Приємного вечора!

- Стривай, Віоло... Здається, я бачив, як Андрій виходив на терасу. - він усміхнувся. - І вам приємного вечора! - якби ж він тільки знав, який сюрприз там чекатиме на Віолу, то ніколи б не відправив її туди.

- Дякую! Насолоджуйтеся вином і смачними закусками! - вона швидко розвернулася і направилася до виходу на терасу, щоб розшукати там Андрія і терміново з ним поговорити про Антона. Їй зараз дуже була потрібна його підтримка, вона була просто необхідна. Їй було дуже паршиво... Але, це були лише квіточки...

Вийшовши на терасу, вона застигла від побаченого... Андрій з розставленими ногами, спершись на перило балкону - насолоджувався тим, що робила йому якась жінка опустившись на коліна... О, Господи, це був якийсь жах! Той самий Андрій, який недавно робив їй пропозицію в Маямі, зараз отримував задоволення від іншої жінки. Вона, Віола, ще навіть не сказала йому "ні", а він вже з тією шльондрою, хоч вона і не бачила її обличчя... Віола розлючено і розчаровано крикнула в бік Андрія:

- Який же ти мерзотник!!! Паскуда!!! Ненавиджу тебе!!! Козел!!! - Вона розплакалася і втекла...

- Віоло? Як ти тут..? Чекай, я все поясню... Віоло!!! - кричав їй в слід Андрій, та вона вже нічого не чула... Вона бігла через зал, щоб швидше забратися з того клятого ресторану. Вона більше не хотіла чути ніяких пояснень, адже бачила все на власні очі... Їй знову плюнили в душу і розтоптали її довіру... Ще один чоловік, який відігравав важливу роль в її житті, зрадив їй... От ідіотка, а вона так йому довіряла... Нікому не можна вірити! Вона вибігла в ніч і зникла у темряві...