Джекпот - Анна Харламова
******* ******* ******* ******* *******
Вікторія вже, як три дні працювала на новій роботі. Вона отримувала масу задоволення і від людей, з якими одразу знайшла спільну мову, і від неймовірної кухні, на якій вона тепер головний шеф-кухар.
Вона і досі не вірила, що все так круто повернулося в її житті. Вона кохає, і її кохають. Вона заручена і щаслива до знемоги. А тепер ще й – вона має гарну роботу. Все, як у казці за помахом чарівної палички. Коли в її житті з’явився Дмитро – все її життя набуло нових, кольорових барв.
Діставши телефон з кишені, вона подивилася на дату.
Ого! Вже 27 грудня! Новий рік на носі, а я і не помітила. Треба купити сьогодні ж подарунок Дмитру.
Вона точно знала, що купить. Їй дали гарний аванс, тому вона могла дозволити собі – зробити хороший подарунок для свого коханого.
Через пів години, вона мала йти додому, але в думках – вона була вже там… і кохалася з Дмитром…
Вона відчула, як червоніють її щічки від думки про те, як вона і Дмитро кохатимуться на столі…
Вікторія потрусила головою, щоб привести себе до тями і почати працювати, щоб швидше… швидше… повернутися до Дмитра, який на неї чекає вдома.
******* ******* ******* ******* *******
Дмитро сидів у вітальні батьків, і розповідав про те, що в його життя прийшли зміни. Звичайно, він не розповів про парі, та й навіщо говорити та давати надію батькові, який багато років хоче повернути свій будиночок.
Перед ним сиділа неймовірна пара, яка прожила тридцять років разом, і не розлучалася навіть на день. Тепер Дмитро розумів їх. Розумів, як це кохати понад усе на світі.
Тато прочесав між пальцями, сиве волосся, слухаючи розповідь сина. Він усміхнувся не лише пухкими губами, але і синіми очима, які виказували щире щастя за любого сина. Його широкі брови вигиналися, коли він чув новину за новиною, а довгі вії хлопали у такт. Усміхаючись, він хлопав сина по плечу і ще ширше усміхався, а крильця носа здіймалися від бурі емоцій.
Мама, ж тим часом, дивилася на сина і на чоловіка мудрими блакитно-волошковими очима, які мерехтіли під густими віями. Брови трішки зійшлися на переніссі, коли вона намагалась стримати сльози щастя. Її маленький носик почервонів, а губи дарували неземну усмішку.
Мати забрала з плечей локони, кольору темного каштану, і тишком-нишком витерла сльозу щастя.
— Любий мій, я вітаю тебе і бажаю вам щастя. — Мама нахилилася і обійняла міцно свого єдиного, любого сина.
— Дякую, матусю. — Дмитро відповів на обійми, і відчув неймовірну любов мами… її тепло та ніжність.
— Вітаю тебе сину. Я пишаюсь тобою! І дуже хочу познайомитись із твоєю обраницею.
Як тільки мама відпустила сина з обіймів, тато розкрив свої. Дмитро обійняв батька і тихо промовив:
— Дякую, тату. Для мене твої слова надзвичайно важливі. — Він відсторонився і промовив до батьків: — Я люблю вас, і розумію, що ви важко працювали для того, щоб у мене все було. Ви найкращі батьки. — В його очах забриніли сльози.
— Синку мій… — Мама поклала руку на груди, а іншою узяла долоню сина. — Дякую за розуміння. Я тебе безмежно люблю. Ти моє життя.
— Дякую, синку. Люблю тебе. — Тато стиснув плече сина і частіше закліпав.
— Це все Вікторія. Вона пояснила мені, що все робилося заради мене і мого блага. Ваша любов безмежна, я її відчуваю кожного дня. — Дмитро усміхнувся.
Він радів, що міг так щиро, відкрито сказати ці всі слова і почути такі слова від батьків. Все було легко та правильно.
— Твоя Вікторія мудра жінка. — Мовила мама.
— Коли познайомиш нас із нею? — Запитав тато.
— Скоро… дуже скоро… — Він широко усміхнувся.
Мама та тато дивилися на сина, і розділяли з ним його щастя, яке для них було Божим даром. Їхній син кохає і його кохають. Він щасливий. Це те, що треба знати батькам, щоб бути щасливими.
******* ******* ******* ******* *******
Дмитро йшов вулицею, коли побачив невеличкий кіоск з квітами. Ноги самі почимчикували у його напрямку. Дуже кортіло обдарувати Вікторію квітами, і звичайно не одною,… а сотнею,… але зараз він не міг дозволити собі розкіш зробити це. Проте, як тільки вона взнає про нього усе-усе, він подарує їй усі барви світу. Він покаже їй світ, повезе її туди, куди серце забажає,… даруватиме подарунки і покаже, на що вона заслуговує.
Він вказав пальцем на червону троянду, і діставши з кишені гроші, простягнув купюру продавчині. Забравши квітку, він подякував і обернувшись, оторопів.
— Лана?
— Здивований, котику… — Промуркотівши, вона хотіла поцілувати його у губи, але він відхилився.
Він побачив, як її очі спалахнули гнівом.
— Якщо чесно, то так. Як тебе сюди занесло? — Поцікавився Дмитро.
— В цьому районі живе моя тітонька, тож прийшла її навідати. — Вона примружилась і подивилася на квітку в його руках. — Це кому?
— Одній прекрасній дівчині. — Усміхнувся він, згадавши лагідну усмішку Вікторії і її сірі турботливі очі.
— Ого! Я шокована, Дмитре. — Її подив було видно неозброєним оком.
— Чому це? — Брови Дмитра злетіли до верху.
— Я гадала, що ти не можеш осісти з однією дівчиною… видно я помилялася… — Лана, облизавши повільно губи, запитала: — І це все серйозно?
— Дуже. На все життя. — Він говорив чисту правду і від цього його серце шалено калатало в пориві щастя об груди.
— На все життя?! — Лана грайливо усміхнулась і промовила: — І що ж особливого у цій дівчині?
— Все. — Його очі світились радістю.
Лана дивилася у глиб його очей.
— Така ідеальна? — Вона грайливо забрала волосся з плеча, відкриваючи цим самим пишні груди.
— Для мене так. — Він усміхнувся, і промовив: — Лана, вибач… маю йти. Був радий зустрічі.
— Тікаєш, від друга… Котику… котику… — Її широка усмішка осяяла обличчя. — Познайом нас якось зі своєю обраницею.
— Обов’язково… якось… — Мовивши це, він закрокував додому: — Бувай, Лано.
— Бувай… бувай котику. — Лана дивилася йому у слід, і все гадала, хто та чарівна дівчина, яка заполонила серце Дмитра.
******* ******* ******* ******* *******
Дмитро увійшов додому, роздягнувся і поспішив до своєї нареченої.
— Привіт, найгарніша наречена на планеті. — Він торкнувся її щічки трояндою і вона обдарувала його наймилішою усмішкою.
— Привіт, найтурботливіший наречений на усій планеті. — Вона засміялась, і встаючи навшпиньки, поцілувала його у губи.
— Це тобі. — Він простягнув квітку і додав: — Твоє тіло нагадує ці пелюстки… так само ніжне… шовкове… і ароматне…
Вікторія узяла троянду, вдихнула її аромат, і піднявши очі, зустрілась з закоханим поглядом Дмитра.
— Дякую. — Тихий шепіт пролунав над квіткою. — А ще я напевно в цю мить, така ж червона, як і ця троянда… — Вікторія відчувала, як її щічки вкриває фарба.
— І це я обожнюю… — Він торкнувся її щічки губами, і прошепотів: — І ця квітка мені нагадує, ще одні пелюстки,… які я дуже хочу торкнутися і не лише пальцями…
— Ей… ти хочеш, щоб я взагалі запалала?...
— Я цього бажаю… — Він майже загарчав і накинувся на її губи, але в цей момент, запищала плита, яка сповіщала про те, що вечеря готова.
— Мий руки і до столу. — Вікторія грайливо усміхнулась, і наче пташечка закружляла по кухні з квіткою в руках.
— Потім десерт з трояндочки… — Його очі запалали, а її щічки у відповідь почервоніли.
Він вийшов з кухні, і поспішив до ванної.
******* ******* ******* ******* *******
— О, так моя Ягідко… так… — Він торкався її спини та стегон, доки вона рухалась на ньому.
Його губи знайшли кораловий пуп’янок, який він обхопив губами і засмоктав у рот. Язик Дмитра пестив його та змушував стати твердим.
Вікторія трималася за його спину, і все глибше насаджувалася на його єство. Одна її рука притиснула голову Дмитра до грудей, і закричавши від його пестощів, вона швидше задихала. Вона рухала стегнами, доводячи їх до блаженства… їй неймовірно подобалося те, що вона зараз відчувала. Усе її тіло підкорювало його… Вона змушувала Дмитра стогнати і благати… Вона відчувала себе звабницею,… вона відчувала себе богинею, яка підкорила самого Зевса… і він від неї втрачав розум.
— О, Дмитре… це неймовірно… — Вікторія трішки підвелася, і знову опустившись на його плоть, викликавши нові голосні стогони, які заполонили кімнату. — Я просто… просто… в екстазі…
Дмитро усміхнувся, і узявши її під стегна та опустив на спину, він увійшов у її стінки ще глибше. Пришвидшивши темп, він входив у ню наче божевільний… Він вмирав від спраги – а вона була його живильною водою… і він пив… пив її до тих самих пір, - доки вони вибухнули потоком гарячого гейзеру.
Вони ледь дихали… вони нічого не розуміли… світ зупинився… Все довкола належало лише їм… лише їхньому коханню…
— Ти неймовірна, моя Гера…
— Ти неймовірний, мій Зевсе…
Вони, усміхаючись, приводили дихання до ладу. Їхні очі дарували одне одному кохання, а руки, які торкались тіл, віддавали турботу.
Хвилини поєднання… хвилини Олімпу… хвилини ніжності… Це все було їхнім Едемом, який вони дарували одне одному.
******* ******* ******* ******* *******
Ранок видався для Вікторії дуже незвичним. Спочатку усе довкола закружляло, а потім її знудило.
Вийшовши з ванної кімнати, вона усміхнулась переляканому Дмитру.
— Все гаразд. Заспокойся. Ти побілішав більше за мене. — Вона торкнулася його обличчя долонями і промовила: — Все га-ра-зд.
— Поїхали до лікарні. — Стривожено запропонував він.
— Не потрібно.
— Потрібно, Вікторіє… потрібно. — Він покрив її руки своїми, і додав: — Ти отруїлася і це жарти.
— Навряд це отруєння. — Вона схвильовано усміхнувшись, затремтіла усім тілом.
— Звідки тобі знати?! — Він хвилювався за неї, і не міг зрозуміти, як вона може бути такою впевненою.
— Дмитре… у мене затримка і вже давно… Я цього не помітила, бо була заклопотана і вся в ейфорії почуттів… Я лише сьогодні зрозуміла, що…
— Що вагітна? — Він дивився у її очі, наче скануючи їх.
— Так. — Вікторія, ще більше затремтіла.
— Чого ти так тремтиш? — Дмитро опустив руки, і обійнявши її, запитав: — Чому?
— Дмитре… я не знаю, чи ти…
— Я кохаю тебе і люблю його. — Торкнувшись її животика, він додав: — Я щасливий. І я хочу з тобою повноцінну сім’ю. — Він зрозумів, що вона хвилюється через його реакцію.
Вікторія заплакала і міцно обійняла його.
— Це те, що мені необхідно було почути. — Вона здригалася від сліз, які виказували радість та полегшення.
— Мила моя,… твої слова зробили мене щасливим. Я хочу від тебе дитину. Я хочу бути твоїм чоловіком. Я хочу з тобою сім’ю. Коли я кажу, що кохаю тебе, - ці слова означають ми одне ціле. — Він торкнувся вустами її волосся, і вдихаючи аромат кориці та кави, відчув, як його очі наповнюються сльозами всепоглинаючого щастя. Душа раділа від її новини.
Вікторія підняла на нього очі і усміхнулась, побачивши в його очах щастя.
— Ми станемо батьками. — Вона розплилась в усмішці.
— Так, ми станемо батьками. — Він нахилився і поцілував її ніжно-ніжно.
Вікторія відповідала на поцілунок, який нагадував крильця метелика… ніжність… лише ніжність…
******* ******* ******* ******* *******
