Джекпот - Анна Харламова
«Вона світло, заради якого я йду додому».
500 днів Літа ((500) Days of Summer).
Венс.
Минуло два тижні.
Дмитро був у себе вдома, коли пролунав дзвінок мобільного.
— Алло.
— Привіт, друже. — Ігор засміявся.
— Ти, чого гержеш? — Дмитро насупився.
— Тебе дехто шукає у моєму кафе… — Голос став задоволеним, наче у клієнта "вулиці червоних ліхтарів".
Дмитро, як ошпарений підплигнув з крісла і риторично промовив:
— Вікторія.
— Саме так! — Голос продовжував вібрувати від сміху.
— Перестань сміятись! — Гримнув він. — Де вона? Що вона говорила і кому?
— Вона сидить за столиком, і чекає на мого о-фі-ці-ан-та… — Прокашлявшись від сміху, він промовив: — Вона натрапила на мене, тож тобі пощастило. Я сказав, що ти зараз будеш.
— Ти геть дурний?! — Дмитро побіг до коридора, і відчиняючи двері, промовив: — Зараз буду!
******* ******* ******* ******* *******
Вікторія сиділа за столиком, і пила повільно зелений чай, чекаючи на Дмитра. Вона сидить вже майже п’ятнадцять хвилин, але так його, ще і не бачила.
Вікторія нахилила голову, щоб подивитися у коридор, але Дмитра так ніде і не було.
Дмитро вбіг через чорний вхід, і підійшов до Ігоря.
— Де вона?
— Чекає за столиком і п’є чай. — Усміхаючись з нотками уїдливого кота, він додав, простягаючи сорочку та штани: — Одягай – офіціант.
Дмитро видихнув, і схопився за речі. У швидкому темпі, він переодягнувся і запитав у Ігоря:
— Як мені бути?
— Іди, дівчина хоче, щоб ти її обслугував. — Він вишкірився, і залився сміхом.
— Пошляк! — Дмитро пихнув його перед тим, як узяти тацю і вийти в зал.
Мій вихід! Догрався! Бовдур!
Дмитро побачив свою Ягідку, яка постукувала пальчиками по столові і виглядала його. Аж раптом, обернувшись, вона усміхнулась, побачивши його. Він підморгнув їй, і усміхнувся найщирішою усмішкою.
Вікторія тихо промовила одними губами:
— Привіт.
Підійшовши до неї, він привітався.
— Привіт, моя Ягідко. Я гадав, ти сьогодні на роботі.
— Так і було. Проте, потім прийшла заміна і я вирішила зробити тобі сюрприз! — Її широка, щира та сонячна усмішка розтопила б навіть айсберг.
— Я радий, що ти тут. — Він щиро радів, але по його душі, наче кішки шкрябали… він знову брехав… брехав, що він тут працює.
— Чоловіче, можна вас?
Покликали його за сусіднім столиком.
Дмитро не звернув уваги, і навіть не обернувся.
— Дмитре, іди… працюй… тебе кличуть. — Вікторія ніжно торкнулася його руки і додала: — Я тебе зачекаю.
Дмитро ошелешено дивився то на Вікторію, то на пару, яка до нього зверталася.
Влип по-повній! Це просто жесть!
— Добре… Ягідко…
Він підійшов до сусіднього столика, і дістав з кишені блокнота та ручку. Дмитро намагався встигати за словами хлопця і дівчини, які замовляли купу різних страв. Занотувавши все, що вони хотіли, він обернувся на Вікторію, яка мило йому усміхнулась.
Він ошелешено обернувся, коли його покликав молодий хлопець, який теж хотів щось замовити. Здавалося, що він тут єдиний офіціант, який мав за всіх віддуватися.
Що за фігня?! Приб’ю Ігоря, як тільки повернуся до кухні.
Дмитро записав усе, що бажав хлопчина, і поспішив звільнити його столик від порожніх склянок, тарілок та приборів.
З рук Дмитра попадали виделки та ножі, наробивши гучного галасу.
Вікторія дивилася на це все, обіймаючи щічки долонями.
Як він тут так надовго затримався? Хороший у нього друг, який і досі дозволяє йому працювати.
Вікторії так кортіло допомогти йому, але це буде недоречним. За це його можуть звільнити. Тож вона продовжила сидіти на своєму місці і дивитися, як він поспішає до кухні.
Дмитро влетів до кухні і гучно промовив:
— Ти, що навмисне із зали позабирав усіх офіціантів?
— Ні… ну, що ти… — Він приховував сміх, який все одно вибухнув. — Вибач… Вибач… Але ж було смішно, правда?
— Я зараз ледь стримуюсь, щоб від гарного настрою, який мене переповнює – не врізати тобі під дих. — Розтягнувши губи у вдаваній усмішці, промовив Дмитро.
— Добре, добре… Віддай замовлення хлопцям, — він вказав на персонал, — і пішли у зал, познайомиш мене з дівчиною.
— Навіщо? — Він ошелешено подивився на друга.
— А чому ні? — Знизив плечима Ігор.
— Гаразд. Пішли. — Сперечатись не було сенсу.
Вони вийшли у зал, і почимчикували до Вікторії.
Вікторія зловила теплий погляд Дмитра і зрозуміла, що він йде зі своїм босом-другом знайомити їх.
— Вікторія, знайомся це мій друг і бос Ігор.
Вікторія підвелася.
— Доброго дня, Вікторія. — Ігор загадково усміхнувся.
Вікторія побачила в очах хлопця вогники, які вказували на те, що він оцінює її… чи то зацікавлено роздивляється.
— Доброго дня. — Дівчина, мило усміхнувшись, простягнула руку для рукостискання, але її очікував легкий поцілунок над кісточками пальців.
Ігор очманів, побачивши каблучку на її пальчику.
Тримаючи її руку у своїй, Ігор додав:
— Мені надзвичайно приємно з вами познайомитися.
— Навзаєм. Можна просто Вікторія… на «ти»… — Нерішуче мовила вона.
— Я буду лише радий. — Він відпустив її руку, і обернувшись до Дмитра, промовив: — Тобі пощастило, друже.
— Безумовно. — Дмитро закохано зустрівся з поглядом Вікторії.
Дівчина червоніла, доки чоловіки обдаровували її скромну персону компліментами. Вона до цього не звикла, і не знає чи такий час колись настане…
— Вікторіє…
Знову звернувся до неї Ігор.
— Так? — Вона чомусь почувалася незручно під його поглядом.
— Мені Дмитро розповідав, що ти неймовірно смачно готуєш. Це так? — Ігор знав, як зараз нервує його друг і це веселило його.
— Я не можу відповідати за інших… Можу просто сказати, що обожнюю цим займатись, а виходить чи ні, - вирішувати іншим. — Вона знизила плечима, і почервонівши, поглянула на Дмитра.
— Достойна відповідь. — Він усміхнувся і запропонував: — Як ти ставишся до того, щоб щось приготувати на кухні цього кафе?
— Ні! Я не можу! Я ще щось розіб’ю чи зламаю… Дякую за пропозицію, але ні. — Вікторія схвильовано хапала повітря і хитала головою.
— Сумніваюсь. — Білосніжна усмішка така поблажлива та загадкова, осяяла його привабливе обличчя. — Я запрошую.
— Вікторіє, - спробуй. — Усміхнувся до неї Дмитро.
— Я не знаю… — Вона облизала пересохлі губи.
Дмитро підійшов до неї, і обійнявши за плечі, прошепотів:
— Я в тебе вірю, кохана.
Вікторія подивилася у його очі, які виказували, що він усім серцем і душею з нею. Він вірить у її сили.
— Добре. — Вікторія не очікувано для себе погодилась на цей експеримент.
— Тоді, запрошую до кухні. — Ігор жестом вказав на прохід, який вів до кухні.
— Дякую. — Вона все так само тримала руку Дмитра, і тремтіла, як осиновий листочок. Проте відчуваючи його тепло та підтримку, вона впевнено йшла до нового досвіду.
Увійшовши до кухні, Ігор дав дозвіл на все, що є на кухні і вона приступила до роботи. Літаючи з одного кутка в інший, вона відчувала ейфорію. Вона була створена для цієї роботи, вона робила її щасливою та надавала крила. Готуючи м’ясо в кисло-солодкому соусі з тушкованими овочами, вона заполонила кухню новими ароматами.
Хлопці стояли і втягували носами, готуючись скуштувати те, що божественно віддавало свій аромат.
Вікторія обережно викладала все на тарілки, і гарно декорувала їх.
— Все. — Вікторія обернулася до чоловіків з усмішкою, якою можна було розтопити лід.
— Тоді… пішли сядемо за столик, а хлопці нам усе принесуть. — Ігор вказав жестом до дверей.
— Дякую. — Вікторія усміхнулась Ігорю. — Мені неймовірно сподобалося працювати тут.
Ігор усміхнувся дівчині навзаєм, і вони поспішили вийти з кухні.
Вікторія відчула теплу долоню Дмитра і могла з полегшенням зітхнути. Вона впоралась і пишалась собою.
Всівшись за столик, їм одразу принесли страву Вікторії та біле вино.
Дегустація – розпочалась.
— Вікторіє, це щось нереальне! — Ігор подивився на Вікторію, яка сором’язливо червоніла від похвали.
— Дякую. — Вона відчула, як серце шалено калатає від радості, а руки стали геть вологими. Емоції переповнювали і злітали, немов птахи у височінь.
— Ягідко… це неземна смакота… — Дмитро облизав губи, і насолоджувався після смаком неймовірної страви.
— Дякую, коханий. — Вікторія подарувала йому найтеплішу усмішку, а її очі дякували йому за віру в її сили.
— Вікторіє…
— Так?
— Я пропоную тобі роботу в одному із моїх закладів. — Ігор випрямився та поводився, як справжній директор, хоча хвилину тому, він був безтурботним і усміхненим.
— Мені? — Вікторія відкрила рота, і закліпала очима.
Дмитро широко усміхнувся.
— Так, тобі. — Ігор продовжував дивитися на неї і говорити далі: — У мене є один ресторан і там потрібен гарний кухар. Я пропоную тобі цю роботу. Згода?
— Але… я… — Вікторія запнулась.
— Що, ти? — Запитав Ігор.
— Я не вчилася на кухара…
— Це не має значення – у тебе дар від Бога! — Ігор сказав це на емоціях, підтверджуючи свої слова.
Дмитро дивився на Вікторію, і чекав, що вона відповість. На цей раз, він не брехав і не просив друга про таку послугу, - це все заслуга самої Вікторії. І він дуже пишався нею. Пишався її досягненнями та силою волі, яку вона проявила тоді на конкурсі, і зараз на кухні. Їй було лячно… вона почувалася дискомфортно, але все ж таки – вона йшла до цілі.
Їхні очі зустрілись і він підморгнув їй, кажучи таким чином, щоб погоджувалася на таку гарну пропозицію.
— Дякую за пропозицію. Я її з радістю приймаю. — Широка усмішка і блиск в очах осяяли усе довкола.
— Молодець, моя Ягідко! — Дмитро поцілував її рученятко і додав: — Пишаюсь тобою.
— Дякую, коханий. Це все ти і твоя віра у мене. — Її очі палали коханням до Дмитра, а серце калатало з шаленою швидкістю.
Ігор спостерігав за ними і розумів, що між його ліпшим другом та Вікторією - справжнє, щире та сильне кохання. Парі – це їхня доля.
— Тоді вітаю нас, з гарним рішенням та співпрацею! — Ігор підняв келих.
Вікторія та Дмитро підтримали у відповідь келихи, і радісним дзеленчанням – закріпили гарні новини.
