Чоловік з бонусом - Тая Стрельцова
— І як тобі вдавалось їх вкладати раніше? — прошепотів Єгор. — Чи це я просто розучився?!
Коли Ліка вийшла з ванної, він вже сидів змучений на кухні. Воно й не дивно, перша година ночі.
Оскільки дитячі ліжка знаходились у Ліки, ночували сьогодні всі разом у неї, в її невеликій квартирі, яка раніше була неприступною фортецею, де і сам Єгор лише раз випадково до ранку пробув! Зараз же зовсім не бентежило нічого.
— Не знаю, ніяких труднощів, — посміхнулась. — Може, вони просто через емоції не могли заснути? — підійшла ближче.
— Так, вони скучили. Не хотіли мене відпускати. А ще багато про тебе говорили. Навипередки розповідали, де ви були і як класно час проводили, — потягнув Ліку, всаджуючи до себе на коліна.
— Я рада, що їм зі мною було весело, — обняла Єгора.
— А як тобі з ними? — трохи помовчавши, спитав.
Власне, бачив, що Ліка з його синами прекрасно спілкується, що між ними встановились досить теплі відносини, але важливо було саме від неї почути.
— Знаєш, теж не сумно. Не думала, що так буде, особливо спочатку, — хитнула головою.
— Ти справді не сердишся, що я так нестандартно вчинив?
Ніби й обговорювали все по телефону, але зараз, коли вже поруч, все сприймалось інакше. За вечерею якось не до серйозних розмов було. Діти зовсім не хотіли йти до ігрової зони, занадто скучили. А при їх же не будеш говорити на дорослі теми.
— Ні, не серджусь. Проте, якщо чесно, до цих пір не розумію, як ти на таке зважився? Моя сестра сміється, кажучи, що я здатна дітей циганам віддати, — хмикнула.
— Справді таке каже? — звів брови Єгор. — Дарма. От я був упевнений, що ти, можливо, не з усім відразу навчишся справлятись, та шкоди дітям точно не спричиниш.
— Я дуже боялась, що роблю все не так. Я ж казала, що востаннє за дітьми дивилась, ще коли до школи ходила. Але, в порівнянні з моїми сестрами, Мирон і Матвій — янголята!
— Ти навіть не уявляєш, наскільки для мене важливо, що ви порозумілись, — емоційно, пронизливо прошепотів. — Я ніколи не знайомив синів з дівчатами, з якими зустрічався. Не відчував, що можна, що це саме та людина… А ти… Ліка, ти для мене надзвичайно значима і важлива! Я люблю тебе! — дивлячись їй в очі у цій напівтьмі, зізнався.
— Єгоре… — видихнула.
— Ти можеш нічого не казати. Я не вимагаю. Я просто хочу, щоб ти знала. І, не буду тебе квапити, якось форсувати події, я розумію, що тобі треба час, щоб оговтатись, звикнутись, подумати, але я дуже хочу, щоб ми і надалі були разом. Я вірю в те, що ми зможемо вийти на новий рівень відносин.
— Як не дивно, я теж в це вірю. Розумію, що так, як раніше, вже не буде, бо тепер є не тільки ти і я, а ще й діти. Та мене це не засмучує, просто треба визначитись, як тепер має бути, аби всім було добре. Ситуація змінилась. І я налаштована на зміни, — трохи ніяково, з тремтінням у голосі розказала.
— Допоможемо один одному визначитись. Багато нюансів треба обговорити, але то все вже завтра, — поцілував її. — А зараз у нас є трошки часу лише на нас двох, якщо ти не проти усамітнитись у твоїй ванній, бо ця твоя відкрита кухня… — всміхнувся.
— Я не проти, у ванній ми ще не усамітнювались, — посміхнувшись, теж поцілувала Єгора.
Дорогі читачі, маю для Вас новинку!
Трохи незвичну, трохи містичну... Сподіваюсь, Вам сподобається :)
Чужий спадок
Ірма — звичайна студентка, але одного дня в її житті починають відбуватись зовсім незвичайні речі. А все через старовинне намисто, що випадково потрапило до її рук, привівши за собою духа-охоронця. Єдиний спосіб позбутись його — повернути прикрасу власниці. Але що робити, якщо та жила ще в минулому столітті? Невже тепер дух Скарбник дошкулятиме Ірмі вічно?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
