Тепер твоя. Книга перша - Єва Басіста

Покриваю поцілунками та гладжу руками. Страх минає, а в кров виливається щось дивне, яке забирає сором, який сидів біля мене та казав:

- Стоїш на колінах перед чоловіком та поводишся як повія!!!

Тепер його нема. Він покинув кухню, а я переходжу до сміливіших дій.

Все у моєму вологому роті. Я повільно рухаю головою, і розумію, що це не так гидко, як колись мені здавалося, коли бачила подібні сцени на дорослих сайтах або коли подібним досвідом ділилася Діана.

Продовжую рухатися. Занурюю жагу в себе та час від часу дивлюся на Олександра. Він мовчки спостерігає, як мої червоні губи легко ковзають ніжною шкірою його члена. Не видає жодного звуку. Тільки нелегке дихання дає зрозуміти, що все правильно.

Раптово вільна рука чоловіка торкається моєї голови - скидає резинку. Локони розсипаються на плечах, та він заривається пальцями у волоссі, що насолоджується свободою.

Мабуть, зараз почнеться щось гостріше. Стане жорстко трахати в ротика, заганятиме свій стояк аж у горло, але ні. Просто перебирає  пасма та гладить мене. Я трішки шокована, і тут до цього додається, що він досягає свого задоволення. Чую вухами здавлений стогін та все ковтаю.

Його рука досі гладить, а мені не віриться, що я це зробила. Але цікавить інше - Липовський передумав?

Я повільно здіймаюся з колін. Ноги за невіданий час заклякли та стали дубовими.

Вирівнююся та рука тягнеться до келиха, що стоїть на кухонному столі.

Виливаю її в себе, бо чомусь розриває несамовита спрага. Але коли потрапляє рідина на язик, то розумію, що дурна ідея. То спиртне та воно несмачне. Наче хтось у горілку накидав голки ялиці та тримав місяць у підвалі. Тільки чоловіки можуть таке робити та пити. Гидота.

Утім глушу до дна. Скривлююся та ставлю скляну тару на стіл. Обертаю голову до Липовського та одразу стикаюся з його вустами. Він мене цілує.

Я від неочікування ледь не гепаюся, але його руки втримують. Одна огортає плечі, а інша лежить на сідницях. Пробирають колючі мурашки.

Його язик глибоко поринає у мій рот та  диктує свої правила. Від цього мене кидає в пал. Липовський пристрасно цілує. Дуже.

Відповідаю йому, але це важко. Його язик настільки напористий, що немов дає втямити - я сам та не сіпайся.

Але все раптово зупиняється. Олександр відділяє мене від себе. Застигає, а далі швидко приводить себе до ладу. Уже застібає штани, та доверху ковзає блискавка. Зиркає на годинник та кривиться.

- Ти не будеш розривати договір? - пошепки запитую.

- Ввечері поговоримо, - кидає відповідь і таку суху, мов зараз нічого не було.

Я розгублена, а він йде. Здимлює з кухні, а там із квартири.