Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

— Роздягнися, — командує він і я підкоряюся, не можу чинити опір, адже його голос звучить луною у мене в голові, і я як загіпнотизована.

От не можна було йому дозволяти роздягатися, коли бачу Андрія без одягу – все забувається. Знімаю з себе колготи та іншу білизну, і він ні секунди не гаючись, підіймає мене за стегна і відносить до столу. Коли я зручно сідаю, мій чоловік розсовує мої ноги та влаштовується між ними.

— Я люблю тебе, і завжди любитиму, — шепоче він.

— Замовкни, не хочу зараз розмовляти, — намагаюся вгамувати роздратування, тому що, не хочу чути його голос, хочу, щоб він узяв мене на цьому столі, а про все подумаю завтра. Не хочу зараз думати, я втомилася. Знаю лише, що хочу його. Хочу, щоб він лідирував, і змусив усьому піти на другий план. — Роби те, що почав.

І йому не варто повторювати двічі. Андрій скидає джинси й масажуючи руками мої груди, жадібно цілує мої губи, так що в нас обох не вистачає дихання.

Ми стаємо божевільними, а наша потреба в один одному, наче вібрує крізь наші тіла. Він цілує мої губи, мою шию, ключиці й спускається вниз до грудей, які тільки цього чекають.

— Так, — стогну я. — Не зупиняйся, прошу.

— Ніколи кохана, — відповідає Андрій і притягує мене ще ближче.

Не встигаю схаменутися, від солодкого марева, як він різко входить у мене до упору і боляче тримає за стегна. Цей контраст між болем та задоволенням відчувається настільки суперечливо, навіть страшно подумати, але мені все подобається.

Я тону у цих характерних звуках, у цьому ритмі, якому дотримується мій чоловік. Він нестримний і дикий, і це дивно, адже останнім часом у нас ніколи не зносило дах.

Моє тіло жадало його дотиків, його тепла, його кохання. Я віддаюся вся без залишку, бо не можу інакше.

Це тяжіння сильніше, ніж моя образа на нього. Можливо, це прозвучить безглуздо, але в момент нашої фізичної близькості мені здається, що немає більше цієї сварки, моєї образи. Все стало таким, як було, і ми знову разом. Різниця тільки у тому, що ми як тварини, лише вгамовуємо свої потреби, не замислюючись, що наш шлюб розпадається на частини.

— Лесю, ти так мені потрібна, дуже сильно, — шепоче мені у вухо Андрій, продовжуючи рухатися.

Я лише приймаю все, що він дає, і цілую його плече, іноді навіть кусаю від нестримного задоволення, внизу живота.

Після того, як я досягаю звільнення, Андрій дозволяє зробити собі те саме і кінчає в мене. Ми важко дихаємо й обіймаємо один одного, при цьому його погляд прикутий до мене і здається, що в Андрія перехоплює подих. Він хоче щось сказати, але боїться вимовляти слова вголос.

— Ти така гарна, — він стискає мої стегна. — Ти зможеш вибачити мені?

Всю ейфорію від сексу як рукою зняло. Мені стає гидко від нього, гидко від себе і гидко, що він зовсім недавно робив це з іншою жінкою, а тепер прикидається, що йому шкода.

— Хто краще, я чи вона? – питаю я, хоч слова ледве вилітають із мого рота.

Андрій відкидає голову назад, ніби намагається вгамувати злість. Він охоплює мої щоки, змушуючи дивитися йому прямо в очі, які зараз темні, мов нічний туман.

— Олесю, будь ласка, повернися до мене. Не здавайся. Все буде добре, ми зможемо це пережити, ти маєш вірити мені, — він упирається обличчям мені в шию і практично благає. — Я зроблю все для тебе, все, що забажаєш, тільки, будь ласка, вибач мені і повернися додому.

Коли я відповідаю на його обійми, то вірю в щирість, з якою він усе це говорить, але не можу його пробачити. Може колись, згодом, мені й вдасться це зробити, але саме в цей момент, я просто не знаю як.

Мені не вистачає сил, досвіду та холодної голови. Я навіть до ладу не знаю, з чого почати. Він не зможе прогнати цю порожнечу в моєму серці, яку породила його зрада.

Відчуваю, як віддаляюся від нього, від нашого кохання, від нашого шлюбу і зовсім нічого не можу з цим зробити, щоб зупинитися. Абсолютно нічого.