Муза - Настя Пуст

* Кирило і Олег виїжджають з Дніпра..за словами командира: Більше в це місто вони не повернувся наступне буде місто Харків на першу лінію говорить поставлять.
Та зараз хлопці про це не думають..в руках квас , на плечах рюкзак вага якого не відчувається коли їдеш до рідного міста..
Хтось весело говорить , хтось наспівує гімн України
А хтось спить мріючи про дім який побачимо згодом..

-Баришівка !
* Прозвучало в транспорті і Кирило з Олегом перекинувшись веселим поглядом виходять з нього

* Обоє бачать той самий закритий ларьок в який кожен бігав в дитинстві мамі за продуктами для вечері..

Той самий майданчик на в'їзді в село на якому кожен мешканець  бавився хоч раз так точно..двір біля школи через який ходили навчатись.

Старий дуб..який здавався всемогутнім і магічним..у дитинстві  на очах виступили сльози..ні слова..тиша..лише біль за країну..страх  відчай..
Так дивно..знаходиш сенс в буденному..

-- за пару годин вони були вже в хаті--.

..мати міцно обійняла сина..а той заплакав.. згодом мати помітила хлопця поряд з Кирилом..

Кирило: мам знайомся це мій друг Олег!

Мати: приємно я Ольга Миколаївна мама Кирила 

* Тут вийшла Олена вона тільки прокинулась..в голові вчорашнє...та не повністю згадала не все..
Голова тріщить та біль зникає коли вона баче брата..
Дівчина розплющує очі так ніби вони зараз вилетять..
Що говорила мати вчора про його приїзд..не пам'ятає.
Тож шок стає сильнішим в разів 2-3..не помічаючи гостя кидається в обійми брата ніби забувши про всю ненависть..

Олена: господи.. як же я сумувала..

Кирило: і я сестричко...доречі знайомся це Олег..він теж письменник..

Олена: о , приємно..

Олег: і мені

Мама:.що ж ти гостей в такому вигляді зустрічаєш..?
Йди пере одягнись , а я стіл накрию

* Олена кивнула і весело побігла в свою кімнату щоб привести себе до ладу..

-- за годину сім'я сіла за стіл --

* Текли довгі розмови..сум ніби зник..та серце ще тремтіло за Григорія..

Та це тримались не довго..
Поворот ключів..
перший..пауза..другий..знову пауза 
залізна рука то не легко..

І ось нарешті..двері з трудом відкриває татко..
Сім'я в шоці..а в руці..нехай і без артерій три букета..і цукерки..

- Коханий...
* Зі сльозами говорить мати..

Григорій: мої рідненькі..

* Кирило і Олена підбігли до тата..Олег підійшов і ввічливо потиснув руку помічаючи воєнну форму

* Тато дарує квіти всім членам родини..навіть сину..
А цукерки вручає гостю..
Згодом дістає з кишені ласощі для котів..і кладе їх в тарілочку домашнього улюбленця..

Олена: татку..ми тебе не чекали..Але так сумували..

Григорій: Сюрприз!!!

* Всі пішли за стіл..тато вирішує запитати..

Г: о а це парубок..Олег?
Вірно?
* Говорить він побачивши бейджик  не одязі хлопця

Олег: так , дуже приємно..

Г: Григорій!
  мені теж.... довго ви з Оленкою знайомі?

Олена: що? в сенсі?..ми тільки познайомились..
* Сказала вона лед не подавившись борщем

Олег: я б так не сказав..

* Олена напряглась..
Тато теж..

Олег: та що ви так на мене дивитись ми просто разом ходили до садочка...ти що забула..?

Оленка: стоп  Щіпак?

Олег: так я..


Оленка: не очікувала , пробач

Олег: та все нормально..

Тато: ехх.. а я думав майбутній зять...

Олена: ну тат..

Гриша: а де ж ви тоді того красеня знайшли..?

Кирило: зі мною в одній бригаді воює..просто хороший друг..
Ну а як що чесно..він хотів почитати вірші Оленки

Олена: цікаво..

Олег: а..є..ну я просто цей , сам пишу..обмінятись досвідом там все таке..

Олена: тоді ходімо до моєї кімнати почитаєш..!

* Вони зайшли до кімнати яка була обвішана всякими плакатами і цитатами з віршів дівчинки..

Олег: комфортно)

Олена: дякую..а що ти пишеш?

Олег: оповідання різні..є два романи..
Один точніше..інший не дописаний..музи немає..

Олена: цікаво..а я вірші пишу..Теж натхнення нема , як не крути..без брата не йде
То він завжди читав , а зараз нікому..

Олег: ехх..розумію..в мене теж муза була раніше..

Олена: а зараз?

Олег: а зараз вона від мене пішла..

Олена: дівчина..?

Олег: не хлопець же)

Олена: хахах..

Олег: то що дасиш почитати вірші..?

Олена: так , звісно..)