Громовиця в Порцеляновій Чашці - Olha Alder

— У містера Ллевелліна алкогольне сп’яніння та морська хвороба! Якщо ми не можемо залишити їдальню, то нехай шановний корабельний лікар прийде до нас. Він, між іншим, був запрошений на трапезу.

— А… Корабельний лікар… — запнувся капітан. — Він не може підійти. Зараз його зачинили разом із пасажирами третього класу.

— Отже, пасажири третього класу не мають можливості прийти сюди до нас у безпечну зону? Де їх зачинили? І чому? Скільки на кораблі шлюпок? — Лавінія сипала запитаннями, як із рогу достатку.

Містер Ллевеллін, сумно опустивши голову, спираючись на коханця леді Брудберк, старанно приховував усмішку.

— Вам не потрібно турбуватися про шлюпки, пані. У протоці Ла-Манш уже давно не було такого сильного шторму, що зміг би знищити корабель! А пасажирів там усього кілька людей. Їх зручно розмістили в трюмі.

Лавінія не встигла нічого відповісти, як якийсь джентльмен, тримаючись за серце, зажадав терміново повернутися до своєї комфортабельної каюти й був підтриманий дружиною.

— Ми купували дорогі квитки не для того, щоб нас замкнули в крихітній їдальні серед натовпу. Ви бачили час, капітане? Ви пропонуєте тут заночувати? От ні! У мене там серцеві ліки, — він спробував протиснутися повз капітана.

— Ні, сер. Це небезпечно! Я прошу вас провести тут лише кілька годин. Можливо, ніч.

— І що буде після цього? — роздратовано запитала дружина джентльмена.

— Ймовірно, вам буде дозволено повернутися до кают.

Дама фиркнула, хмикнула і знепритомніла.

Корабель хитнуло, нахиляючи до одного борту. Слизькі й нестійкі туфлі тут же підвели даму.

— АХ! — Страждаючи від болю, навіть плачучи, вона лежала на боці, не в змозі піднятися через тісний корсет, що туго облягав талію.

Леді Лавінія, вчепившись за колону, втрималася на ногах і, коли корабель вирівнявся, кинулася до леді, що плакала, допомагаючи їй сісти.

Проте чоловік тієї дами виявився егоїстичною й жорсткою людиною. Не звертаючи жодної уваги на страждання дружини, він відштовхнув капітана й вийшов на палубу.

Лавінія проводжала його дивним, пустотливим поглядом.

Вона вже знала, що цей джентльмен не переживе цю ніч. Її впевненість ґрунтувалася на інтуїції й таємничому докторові.

Коли налякані та заплакані пани й пані вирішили лягати спати, леді Лавінія дозволила коханцеві леді Брудберк повернутися до своєї господині, залишивши містера Ллевелліна в спокої. Його голова покоїлася на її колінах. Він повернувся спиною до людей, розглядаючи тонкі позолочені візерунки на сукні леді Лавінії, нарешті розплющив очі й тепер міг шепотіти.

Лавінія нахилилася, удаючи, що розчісує його волосся своїми пальцями, але насправді, щоб чути Едварда і відповісти йому.

— Ми так і не провели допит, — пробурчав він.

— Але ви встигли вразити мене своїми талантами, — ледь ворушачи губами, сказала вона. — Якщо ми не можемо зараз поговорити з паном-коханцем, то поговорімо з другом містера Рона.

— Так, другий підозрюваний теж тут, — бурмотів він десь у зоні пупка леді Лавінії. — Бачите чоловіка з темно-каштановим волоссям, укладеним хвилями?

— Тут таких багато, — незадоволено відповіла вона, оглядаючи гостей їдальні.

— Йому прислуговує юнак.

— Це не дуже звузило коло, — Лавінія скрипнула зубами.

— Я дізнався, що його звуть Джоуї Кастелл.

— Чим це допоможе мені зараз? — Леді Лавінія була готова штовхнути містера Едварда через його нечіткі вказівки.

— Дому Кастеллів належить особливий квітковий герб — виноградна кісточка, навколо якої багато лози. Здалеку це схоже на павука.

Леді Лавінія примружила очі. Самотній чоловік, який кидав до горла чарку за чаркою, причаївся в кутку й виглядав глибоко нещасним. На його камзолі справді був вишитий, здавалося б, некрасивий фамільний герб.

Струснувши тіло Едварда зі своїх колін, Лавінія поправила спідниці й напряму пішла до містера Джоуї Кастелла.

— Добрий вечір, — сівши на пуф біля його ніг, ненав'язливо привіталася вона. — Леді Лавінія Фейрфекс, — вона простягла йому руку в рукавичці трохи не за розміром із вишитими нарцисами на зап'ясті.

Містер Кастелл глянув на неї холодним поглядом і не виявив поваги.

— Ой, — Лавінія гикнула й прибрала свою руку. — Що ж, сер…

— Я бачив, як ви фліртуєте з чоловіками на цьому кораблі, вирішили знайти нову жертву?

— Жодна жінка не буде зачарована, якщо ви говоритимете так грубо, — хмикнула вона. — Принаймні, цієї ночі.

— Ця ніч сповнена жахів і страху. Ваша стійка впевненість у можливості завоювати чоловіка, щоб вижити — вражає, — він говорив трохи грубо, розв'язно, явно випромінюючи алкогольні пари.

— Що ж, ви не принц, щоб я прагнула переступити себе й свої принципи, — вона знизала плечима, відвівши від нього погляд.

— То ви ще й мисливиця за статусом? — Він поставив склянку зі скотчем на срібну тацю із надмірним дзвоном. Його очі звузилися від її зневажливого тону. — Чи вам просто захотілося вколоти мене? Що ж, пані, не вийшло.

Дивлячись на те, як Джоу Кастелл збентежився й розгнівався, Лавінія могла сказати, що їй вдалося вивести його з рівноваги навіть сильніше, ніж він показував, говорячи свої слова.

— Давайте не говоритимемо про мене чи про вас, влаштовуючи перехресний вогонь, — обравши спокійний і діловий тон, опустивши вії й пальцями розгладжуючи складки на сукні, попросила вона. — Поговорімо про містера Рона.

Тепер Лавінія підняла погляд і подивилася на містера Джоуї знизу вгору.

— Про Рона? — Він відкинувся на спинку стільця. — Рон помер, його більше немає.

— Ви бачили його тіло?

— Навіщо мені?

— Щоб упевнитися в тому, що помер саме Рон, а не хтось, хто замінює Рона, якого, наприклад, викинули за борт.

Кастелл подивився на неї дивним поглядом, а потім розсміявся:

— Ви до неможливості розфарбована лялька, — він простягнув руку і схопив Лавінію за підборіддя. — За цією зачіскою зовсім немає мізків, — вказівним пальцем іншої руки він ткнув леді Лавінії в лоб.