Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Віоло, ми знайомі вже п'ять років... Ти знаєш, я дуже сильно кохаю тебе! Ти - прекрасна жінка! Ми зустрічаємося з тобою пів року і я хотів би попросити твоєї руки! - він дістав із внутрішньої кишені піджака квадратну коробочку і опустившись на одне коліно, відкрив її: - Ти вийдеш за мене? - всі гості ресторану захоплено охнули і заплескали в долоні. Обручка була дійсно розкішною, з рожевим діамантом розміром з горошину...

- О, Андрію... Пробач... Я не можу... Я ще не готова! - вибачалася розгублена Віола.

- Якщо це через те, що я не ночував минулої ночі вдома? То я випив лишнього на вечірці, і мене накрило... Ти ж мене знаєш! Я заснув в будинку Стелли та Едді, вони можуть це підтвердити! - виправдовувався з гаряча Андрій.

- Я тобі вірю! Просто... Я не знаю... Я не впевнена! - Віола розгубилася, ще більше. Адже, вона й справді не була, ще готова до цього і тим більше, не була впевнена, що хоче саме цього... Вона, ще не знала, чи кохає, Андрія... Скоріше всього, це просто звичка, вдячність, дружба, але не більше... І вчорашня ніч? Забудь!

- Віоло, благаю! - в його погляді читалося страждання.

- Я подумаю! Поговоримо про це, коли повернемося додому в Україну! - вона взяла свій клатч і кулею вилетіла із ресторану, залишивши Андрія на тому ж місці... Їй було соромно, відбирати у нього останню надію! От, невдячна дуринда! Хоча ні... Справжнє стерво!

Та Віола навіть в страшному сні не уявляла, що її чекало далі...