Довірся мені - Альбіна Вишневська

Микита опускає погляд на вуста Юлі, а широка долоня ковзає по тонкій шиї. Квітковий аромат парфумів давно заполонив невеличкий простір автівки. Він пам’ятає цей аромат, бо того ранку зацікавлено розглядав у залі, на туалетному столику, косметику хазяйки. Дивний аромат. Дорогий, фірмовий. Невже той співмешканець так розщедрився на подарунок?

- Ти дуже гарна, - прошепотів на вухо.

-  Мокра?

Юля хотіла втекти, але щось ніби тримало в тенетах. Чому він так дивиться на неї? Чому поруч з ним якось комфортно? І чому, власне, цей самовпевнений чоловік так на неї впливає?

- Згадав той вечір, - посміхнувся, - зараз не така налякана. А якась здивована.

- Так. Я здивована тим, що ти знаєш, де я тимчасово мешкаю.

- Так, мала, згадуємо важливе правило: я Микита…

- О, так, так… Микита - не маніяк. Пам’ятаю.

- Розумна дівчинка.

Зненацька його пальці ще раз торкаються волосся на скронях, ніби грають з ним. Юля зачаровано спостерігає за рухами його руки.

- Тобі не здається, що ти занадто самовпевнений?

- А мені здається, що я занадто терплячий. Минулого разу вирішив не нервувати тебе. Бо зрозумів, що ти не готова до більш тісного контакту.

- А тепер? – іронічно посміхнулася.

- Вкотре сама природа дала мені шанс діяти впевнено та рішуче.

Юля відчувала себе ніяково. А Микита вміє досягати мети. Тоді пішов. Даючи надію на те, що її взяла. А тепер? Він хитрун! Обіграв її.

Дівчина поглянула у вікно і знову посміхнулася. А злива не вщухала. Здавалося, що дійсно сили природи на його боці. Дивовижа якась.

– Дякую, що підвіз та я маю… - Юля не встигла повернути голову у бік Микити та закінчити думку.

Те, що відбулось наступної секунди, змусило дівчину затамувати подих. Гарячі вуста чоловіка впевнено торкнулися кутика її рота.

- Що відбуває…

Він не дав їй часу закінчити фразу, бо губи відразу впиваються в рот дівчини.

Ще якусь мить руки Юлі намагаються відштовхнути нахабу від себе, ось тільки той самовпевнений чоловік знає, як зробити приємно.

Гранін не помітив, як одна долоня впевнено пірнула в вологе волосся, а інша неквапливо ковзалася по прохолодному коліні вгору, поки пальці не торкнулися краю трусиків. Було враження, що застогнали в унісон, Микита переконався, що Юлька відповідає йому і горить так само, як і він.

- Хочу тебе, - шепоче в губи і стискає долонями її розпалене обличчя, торкаючись носом об ніс.

 Це якесь шалене бажання, кров просто кипить по венам. А її солодкий стогін зводе з розуму.  Микита розуміє, що божеволіє від її близькості. Чорт, та він закохався, як останній пацан. І відвіз би її до себе додому, ось тільки навряд чи вдасться усамітнитися: з'їхалася рідня, їм точно не дадуть спокою. Нариватися до неї було понад нахабство, а машина точно не варіант. Але з усіх варіантів обрав найдоступніше: Микита все ж таки натякнув на її квартиру.

- Піднімемося до тебе? - Великим пальцем провів по припухлих губах Юлі, а для посилення згоди, знову вимогливо вп'явся губами в губи дівчини.

Юля була збентежена тим, що такого з нею ще жодного разу в житті не було! Вона ніколи не дозволяла ні собі, ні чоловікам такого зухвалого ставлення. І ось тепер відповідає на поцілунки малознайомого чоловіка, чудово усвідомлює, що під його наполегливими пестощами готова виконувати його накази.

Можливо, вранці вона себе проклинатиме, але зараз, зачарована Микитою, мовчки йде за ним по п'ятах, вишукуючи однією рукою ключ від квартири, другою ж міцно тримає його долоню і не відстає.