Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Їм потрібна я. —з впевненістю прошепотіла мама, доки я разом з водієм здивовано дивились на неї. З чого б це такі красені нею цікавились? Ні, ну вона у мене гарна, навіть дуже! На свої сорок п’ять не тягне, але й двадцять їй теж не даси. —Дівчину везіть до аеропорту, не думайте навіть покидати її!

Водій було хотів обуритись, але помітивши декілька кругленьких купюр, відразу ж розтягнув губи в посмішці.

—З вашим скарбом усе буде добре, ні на мить не покину. Чекатиму вас.

Мама знову повернулась до мене, гірко посміхаючись.

—Люба, якщо я не повернусь о п’ятій вечора, починай посадку на літак. Там мій знайомий, він тебе і без квитка до Вашингтона відправить.

А Вашингтон тут до чого? Я знову відкрила рота, аби запитати хоч щось із того мільйона запитань, але язик почав терпнути з ще більшим завзяттям. Зрадливе тіло! Не знаю, що це таке відбувається, але я точно не хочу ще хоч раз опинитись під таким впливом. От і не вір в містику після такого! Ні, ну можливо вона в чай мені щось підсипала... теж варіант.

—Там тебе теж зустрінуть.

Коли вона встигла так швидко все організувати? Значить, готувалась до цього раніше, а тепер лише втілює план у життя. Ну капець якийсь! Мене ховають від того, від чого я й сама не знаю.

Мама знову поцілувала мене в щоку, проводячи рукою по повікам, які тієї ж миті неначе налились свинцем. Останнє, що почула, це віддалені голоси:

—Я не завдам вам шкоди!

—Тобі потрібна я, але дівчину не смій чіпати!

—Навіщо мені...

***

Настирливе шарудіння прямо під вухом змушувало мене морщитись, а бажання вбивати ставало з кожною секундою усе сильнішим. Ну чооммуу, я ж так солодко спала, а вони, безсовісні, ось так порушують мій сон.

Коли я зібрала всі сили та розплющила повіки, побачила перед собою свою улюблену скляну шафу, поруч віконце, а я лежала на своєму милому ліжечку.

—Мамо? —хрипло мовила, повертаючи голову вбік. Поруч сидів цілий загін, чесно! Он мама щось в пакетику шукає, за нею стоїть Лукаш разом з тим придурковатим, склали руки на грудях і похмуро дивляться на мене, ніби я їм в суп плюнула. Трохи далі стоїть ще два незнайомця, але вони, здається, зовсім не зацікавлені у всьому, що відбувається. І Нана власною персоною. Розпатлана, перелякана та на диво щаслива. Що вже відбулось, поки мене не було?
Я, звісно, могла б все знову скинути на сон, але ті типи, що й досі пропалювали у мені дірку, ніяк не в’язались зі сном.

—Отямилась?! —суворо запитала мама, знімаючи окуляри. З яких це пір вона в такому тоні зі мною розмовляє? Щось мені зовсім не до вподоби такі зміни. —Випий, тобі багато що дізнатись треба.

Вона простягнула руку з трьома пігулками, а потім силою закинула їх мені до рота. А обережніше не можна? Я не проти таблеток, бо зараз голова розривається на частини, та й тіло іноді кидає в жар.

Не знаю, скільки минуло часу, але поступово мене почало попускати, кімната вже не ходила колами, образи присутніх стали більш чіткішими, та й біль минув.

Я спробувала сісти на ліжку і, о, диво! Вийшло!

—Хто почне, горе коханці? —з легкою посмішкою запитала мама, а потім підійшла до вікна та сперлась на підвіконня. Вони вирішили битву поглядами влаштувати?

З одного боку ліжка дві шафи стоїть, а з іншого — злюща, зовсім не знайома мені жінка.

—Ріш... —підсунулась Нана ще ближче, беручи мою руку у свою. —Тут така справа...

—А ближче до суті? —я стиснула руку подруги, невтямки мотнула головою і подивилась на Лукаша. —О, то тепер цей красень тебе в дружину взяти хоче?

Всі здивовано вирячились на мене, немов не очікували, що я й сама здогадаюсь. Ну я ж подругу з дитинства знаю, усі ці погляди, трюки, ну хіба не важко здогадатись?

—Ти не проти? —Нана, на всякий випадок, трохи пригнулась, готова будь-якої миті втекти.

—Я зовсім не знаю Лукаша, та й заміж виходити бажання не маю. Забирай!

Мама похвально кивнула, видимо рада, що спекалась такого зятя, а от дівчина ледь з трусів від щастя не випала.

—Я знала! Знала, що ти зрозумієш! Люцій, він...

—Люцій? —я подалась вперед, трохи примружуючись. Мене що, знову надули?

—Це справжнє ім’я. —перемнувшись з ноги на ногу, мовив мій тепер колишній наречений. Це все дуже добре, але мене цікавить, що ж тоді три місяці зі мною відбувалось? З ним я була? З іншим? Він мене викрав? Чи це я його?

Здоровий глузд покинув чат. Да буде хаос!

—Люцій провів мене додому, а там... я поцілувала його, він мене. А після нашого...

—Без подробиць! —різко перебила я, не бажаючи слухати про їх секс. І так лібідо останнім часом скаче, мов дитина на батуті, а тут ще й вони зі своєю романтикою.

—Загалом, мені байдуже, хто чия дружина. —подала голос мати, суворо зводячи брови. —Я хочу дізнатись, де була моя дочка три місяці і чому ви стерли їй пам’ять. А потім з’являєтесь, мов ні в чому не бувало, і починаєте ділити її, прямо як дракони випускниць Академії.

Я здивовано затріпотіла віями, розуміючи, що нічого не розумію. Мама наче в курсі, Лукаш теж... чи Люцій? Не важливо! Он та шафа, що похмуро дивиться на мене, теж в курсі. Одна я тупа, чи що? А ні, ще Нана є.

—Ми вже все вам розповіли! —Люцій ледь ногою не тупнув, мов ображений хлопчисько.

—Тепер їй розкажіть.

—Дозвольте представитись, Густав. —хриплим голосом та кивком голови привітався чоловік, а моє серце відразу затріпотіло від радості. —Вашій матері ми все пояснили, але... залиште нас на одинці.

Від його наказового тону мене аж смикнуло. Не пощастить його дружині!

Два чоловіка біля дверей тут же вийшли, потім Нана, яка тягнула за собою Люція, а от мама ніяк не наважувалась.

—Я буду тут.

—Ви не почули?

—Це ти не почув! —проричала Дарсі, блимаючи очима. Це точно не моя мама! Та вона навмисно підлогу не мила, чекаючи, доки мурашка з кімнати виповзе. А тут така суворість до незнайомця... з чого б це? —Переповіси усе при мені.