Довірся мені - Альбіна Вишневська

Перед очима Юлі з’явився телефон подруги. На знімку була вона у момент, коли згадувала ту подорож. Дійсно,  обличчя людини, котра згадала найщасливіші миті безтурботного життя, неперевершене. А тоді, восени, розпочалась педагогічна нива, яка затягнула її у шкільне життя з головою. Було знайомство з Андрієм, були мрії та плани. Все коригувалося та будувалося крок за кроком. Дні летіли за днями, і зупинити цей потік було уже неможливо.

– Я впевнена, що тобі варто спробувати змінити день бабака на щось більш драйвове, тому слухай мене уважно. Тільки не перебивай та не сперечайся.

А вона, Юля, не буде сперечатися. Нащо тоді було сюди їхати? Ще вдома вона твердо вирішила: змінює життя кардинально. Ось і погодилася зрештою не просто пожити в квартирі подруги, а й підробити в невеличкому кафе, що було розташоване у торговому центрі, неподалік від будинку Світлани. Тимчасовий підробіток мав розтягнутися приблизно на місяць, зате не доведеться сидіти вдома, закритися в собі та страждати. А робота з людьми не дозволить заглиблюватися у тяжкі роздуми, не буде часу про щось шкодувати та вбиватися.