Довірся мені - Альбіна Вишневська

Того незвичного ранку, ледве спровадивши гостя, Юля наважилася-таки зателефонувати своїй найкращій університетській подружці. Розмова виявилася емоційною та продуктивною.

- Тоді не варто витрачати життя марно. Ти дивись, який принц знайшовся. Це йому не так, то інше. Я тобі давно говорила, що не варто видавати бажане за дійсність. Як говорять розумні люди: довіряй та перевіряй. Ти, моя люба, занадто йому довіряла. Але ж ми знаємо, що тривале життя на відстані ніяким чином позитивно не впливає на сексуальне життя.

- Ти дійсно вважаєш, що я цього не розумію? – якось розчаровано видихнула Юля та нервово стиснула пальцями серветку.

- Ти не дурна, ні, і це мене тішить. Але ж бачиш, що сталося? А роки біжать, люба.

- Я це розумію, але сама знаєш, що ми різні. Жити так, як ти, я не зможу.

- Бла, бла, бла. А ти хоча б раз відійшла від статичного плану? Ти хоча б раз за останні роки після універу зробила щось не притаманне тобі? Згадай, якими ми були в студентські роки.

Юля посміхнулася, бо те, що вони пережили за п’ять років не варто забувати. Було і весело, і сумно. Взагалі, якщо чесно, то був чудовий час. Тому Світлана має рацію. Що зараз її заважає змінити власне життя? Просто кудись поїхати, з кимось познайомитися? Всі проблеми у власній голові, це безперечно.

 - Чудово це пам’ятаю.

- Тоді тобі варто погодитися на мою пропозицію. Твоя відпустка лишень розпочалася. А отже… повторюй за мною, нумо, швидко!

- Що повторювати, - розсміялась у відповідь.

Все те, що я зараз тобі скажу. Афірмація має закарбуватися у твоїй підсвідомості так. Щоб почала працювати. Отже, мала: я варта кращого!

Юля відчувала енергетику подруги, і це дійсно підбадьорювало.

– Я варта кращого.

– Молодець! Бачиш, ніхто тебе не зжер, крихітко. Продовжуємо наш тренінг. Я керую власним життям так, як бажає моя душа. А вона бажає кардинальних змін та нових відчуттів. – Світлано, звідки ти знаєш, чого саме бажає моя душа? – відійшла від курсу Юля.

– Піддослідний, відставити несуттєві розмови! Тому повторюйте все те, що від вас вимагають!

Чи варто говорити про те, що Світлана досягла поставленої мети? Розмова не була легкою, та вона була продуктивною. Особливо тоді, коли Світлана невтішними епітетами вкривала колишнього Юлі, що мимоволі довелося посміхнутися кілька разів. А в результаті подругою було винесено вердикт: той мудило не гідний такої розумниці та красуні, як вона, Юля!

Легко говорити, але важко погодитися, особливо, коли стільки років прожила пліч-о-пліч з людиною, сподівалася на щось гарне у їхньому спільному майбутньому. Хоча, як говорила подруга: «Що не робиться – на краще!». Дійсно, навіщо даремно вбиватися і триматися за примарне минуле?

Тому, не роздумуючи тривалий час, Юля прийняла пропозицію подруги розвіятися в місті, доки вона, Світлана, зі своїм коханцем відпочиватиме два тижні в Туреччині.

Вирішила і майже відразу почала збиратися в дорогу. Всередині щось краяло душу, але бажання хоча б на час змінити своє життя горіло як ніколи до цього моменту.

Кузьму та Красуню довелося тимчасово віддати під опіку сусідові Івановичу. Та й тварини знали старого як рідного, тому не особливо чинили опір новому будинку.

 – Юлечко, ти не переймайся, все буде добре.

Біля воріт Василь Іванович розглядав сусідку і бачив суттєві зміни. Очі дівчини не були заплаканими, навіть посміхалася щиро і ніжно, щось щебечучи Кузьмі, котрий розумів, що не випадково хазяйка стоїть з двома валізами біля двору.

- Дякую, Івановичу. Ви телефонуйте, розповідайте про останні новини.

- Звичайно, дівчино, з ким же мені ще поговорити, як не з тобою. Обійми старого та вирушай на зупинку.

Юля розчулилася, обіймаючи чоловіка. Він так нагадував їй дідуся, що щеміло у грудях. Та й друзями були вони колись.

Декілька годин у автобусі, півгодини на маршрутці і Юля стояла на порозі двокімнатної квартири Світлани Ігорівни, вчителя української мови та літератури престижної міської школи. На роботі строга та вимоглива, а вдома безтурботна та весела дівчина, яка не сиділа на місці та активно проживала своє життя, не нарікаючи на негаразди.

 Це найбільше подобалося в подрузі, і сама часом дуже жалкувала, що їй не вистачає такого ж вогника, такої ж легковажності у вчинках, які часом робила, здавалося б, тверезомисляча Світлана.

- Забігай, застрибуй! – весела подруга застрибнула на диван і притягла до себе тарілку з попкорном. - Ну, розповідай, як доїхала і чи готова вислухати пропозицію?

- Зачекай, - розсміялась Юля, дивлячись на заінтриговане обличчя подруги, - руки з милом вимию.

- Так, так, я й забула, що ти у нас правильна.

- Вже й вкусила. Ну що ти за людина? – Юля захитала іронічно головою.

- Та мене зараз розірве від очікування, бо ти й досі мені не розповіла подробиці про нічні пригоди. А мовчала! От хитрунка. Якби я вчасно вухом при розмові не зачепилася за твоє випадкове «Микита», то, підозрюю, ніхто б мені не розповів про нічного гостя.

- Ще раз наголошую: нічого розповідати.

- А він гарний? – подруга  наполегливо йшла до власної мети – більше інформації з перших вуст.

- Звичайний чоловік, - відповіла байдуже.

- Ти чи дурна, дівко? У твоєму будинку був гарний чоловік, а ти втрачала час даремно?

- Припини, ти ж знаєш, що фліртувати безтурботно, як ти, я не вмію.

- То варто вчитися. Крихітко, отямся, життя прекрасне. Не варто його вбивати у своєму селі та сидіти в книгах. Світ безмежний. Він прекрасний. Ось коли ти останнього разу була на морі? От згадай? Якщо не згадаєш, то я тобі нагадаю.

Юля зніяковіла. Дійсно, останній раз вони разом були на морі, після того, як захистили дипломи. Три тижні у родичів Світлани були незабутніми. Екскурсії, парки відпочинку, найсмачніше морозиво та креветки були саме там. А ще дискотеки та пляжні ігри у волейбол.

- Ось таке обличчя має бути у жінки, яка живе повноцінним життям. Тільки поглянь на себе.