Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Звичайно, Лорі, — тато обійняв мене. — Справжня сім'я, яка буде одна за одного горою, незважаючи на обставини.

Я вдихнула запах такого рідного гіркуватого парфуму і подумки попросила світ почекати.

Тому що дуже нечасто випадали такі моменти. Ми так рідко могли бути просто сім'єю. І дуже не вистачало зараз поряд братів. Але ми обов'язково зберемося вчотирьох, вип'ємо разом чаю, обговоримо веселі та сумні ситуації. Обов'язково.

Після такої необхідної для мене розмови з татом я підбадьорилася. Кому, як не йому, знати, що все буде гаразд. В підсумку. В кінці кінців.

І коли настав ранок третього турнірного дня, я прямувала до замку імператора без тіні страху та сумнівів. Тато не зміг зі мною поїхати, мав якусь важливу зустріч. Тільки на прощання він мені шепнув, що скоро все буде вирішено. Треба почекати. Запитувати я тоді ні про що не стала. Знала характер Еріона Атрікса. Він нічого мені не скаже, поки не настане час.

— Леді Лорейн, — мене гукнули на підході до імператорського замку. Карета, яка привезла мене сюди, вже повільно виїжджала, але цокіт кінських копит по каменях все ще долітав до слуху.

— Лорд Ріхтан? — Я здивувалася, побачивши некроманта тут. — Хіба ви когось куруєте цього року?

— Мені не дозволили б, — усміхнувся він, галантно пропонуючи лікоть і вступаючи в гру правильного спілкування при дворі. — На жаль, я житель іншої країни. Але ж це не заважає поспостерігати за щорічним виступом ваших чаклунів.

— І правильно, що вам не дозволили, — беззлобно підробила я його, — нічого плутати наших некромантів вашим підходом до чарів.

Фон Логар тільки знизав плечима, а мені чомусь стало спокійніше від його присутності.

Удвох ми пройшли широкими алеями імператорського парку і завернули за замок. Саме там було підготовлено та розчищено місце під арену та великі глядацькі трибуни. На них навісили безліч захисних заклинань і виставили по периметру патрулі з імперської гвардії.

Щоразу, як я сюди приходила, то сподівалася хоча б миттю побачити Аніра. Але, здається, брата не надсилали патрулювати території замку. Новi обличчя раз у раз. Я жодного разу не побачила серед гвардійців потрібної мені людини.

— Ваш наречений не буде проти, що ви зараз приділяєте свого часу мені? — ніби ненароком уточнив чаклун.

— Мій наречений поки не приділив мені й хвилини свого дорогоцінного часу, — з удаваним сумом відповіла я.

Ці ігри у світський етикет мене дратували. Але зараз не можна було говорити відверто, нас спокійно могли підслуховувати.

До трибун дісталися за кілька хвилин, назвали свої імена гвардійцям і пройшли вгору. Зайнявши місце поряд з некромантом, я тільки зараз упіймала себе на думці, що знову почала переживати. Я не бачила Зіанара перед виступом, не розмовляла з Ковою. Що, якщо мій підопічний потребує поради? Або віверна передумала допомагати… Обіцянки бестiй настільки рідкісна річ, що я навіть не уявляю, чи мають вони таку магічну силу, як обіцянки людей.

— Якщо так тремтітимеш, то точно привернеш непотрібну увагу, — тихо промовив Ріхтан, нахилившись до мого вуха.

Його голос тонув у гулі глядачів. Нині нас навряд чи можна було підслухати.

— Це минеться, — я постаралася взяти себе в руки. — Мабуть.

— Якщо що, то можу тобі принести вина.

— Не треба, — я відмовилася надто різко. Потім спробувала пом'якшитися. — Але дякую.

Чаклун нічого мені не відповів, а наступної миті на арену перед сотнями глядачів з'явився розпорядник турніру. Один із наближених до імператора лордів. Імператор, до речі, зараз займав своє місце на центральних трибунах у першому ряду. Десь там мав бути і Хамарт. Я ж сподівалася, що удача супроводжуватиме мене, і ми з ним сьогодні не зустрінемося.

— Лорди та леді Імвалара! — голос розпорядника прокотився трибунами, посилений магією...

Я майже слухала його, намагаючись намацати зв'язок з Ковою. Не знаю, що я хотіла їй зараз сказати. Мені просто була потрібна впевненість, що все в силі. Та тільки чужі захисні заклинання глушили всі мої спроби дозватись до королівської віверни.

Першими виступали бойові маги, яким також довелося чекати останнього дня. Я спостерігала за спарингами студентів з різних курсів та академій без особливого інтересу. Все ж таки з року в рік спроби показати себе найкращим бойовим магом нічим не відрізнялися від попередніх. Ті самі заклинання, той самий захист, однакові маневри та спроби підловити суперника. Першу дуель перервав імператор на половині. Учасники повідомили, що вони можуть звільнити арену. І це означало, що нічим вразити імператора не вдалося.

Друга пара протрималася трохи довше. Третя показала силу, і один із хлопців розкотив іншого по огорожах трибуни. Буквально. Цілювачі несли того, хто програв на ношах. Я потішилася, що саме цілителі, а не некроманти. Значить, житиме.

— Перервемося на короткий час, — прогримів голос розпорядника, коли четверта пара бойових магів пішла, притримуючи один одного під руку. — На цьому показові виступи студентів з факультетів бойової магії добігли кінця.

Я піднялася зі свого місця першою, але Ріхтан упіймав мене за руку і легенько смикнув назад.