Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

– Сашко, не варто опускатися до такого рівня, у нас нічого не вийшло, але ніхто в цьому не винний. Виходить, така вже в нас доля.

– А в тебе, я дивлюся, все так просто – доля, не доля. Вирішила бути зі мною, потім намалювався цей франт, і ти вирішила бути з ним. Сама не знаєш чого хочеш. Він не любить тебе і ніколи не любив, тільки ти цього не розумієш. Скажи, що в ньому є такого, чого нема в мені?

– Це безглузда розмова, краще я віддам тобі твої речі й ми попрощаємося, – намагаюся пройти до шафи, але Алекс перегороджує мені шлях.

– Попрощаємося ми тоді, коли я отримаю те, що хочу, і я вирішуватиму, коли це станеться, – карбує кожне слово він, а мені стає страшно, я раптом розумію, що завжди вважала його добрим і чуйним, а тепер переді мною стояв скривджений чоловік, який ніяк не може вплинути на ситуацію та почне встановлювати свої правила гри. – Він тебе якось по-особливому трахає? Я ось намагався зрозуміти тебе і твоє тіло, і навіть почав думати, що ти якась фригідна, чесно, а йому таке, походу, подобається, якщо він так тебе домагався? Хоча, не дарма ж він до секретарки кинувся під трусики, мабуть, не так його секс з тобою влаштовував?

– Замовкни, – намагаюся відштовхнути його, але у мене слабо виходить, Алекс більше, і йому нічого не варто, зламати мені ребра.

Ох, треба було таки приїхати з Андрієм, він як відчував і не хотів мене сюди відпускати, а я наївна дурепо, думала, що зможу все вирішити цивілізованим шляхом.

– Що Олеся, не подобається чути правду?

– Якщо тобі так погано було, то є шанс піти, – шиплю у відповідь на його шпильки. – Я не змушувала тебе бути зі мною, якщо хочеш знати правду, я за рік сексу з тобою, жодного разу не змогла кінчити.

Мені не хотілося його ображати та опускатися до всього цього, але після його слів – іншого виходу немає.

– Я все боявся зробити тобі боляче, тобі все не так було, – Алекс стискає мої зап'ястя і штовхає до стіни, так що я лопатками відчуваю бетон. – А давай на прощання? Я не стримуватимуся, чесно. Зараз випробуємо твої межі, Лисеня.

Він навмисне вимовляє це Андрієве прізвисько і мені стає настільки страшно, що ноги підкошуються. Це не залишилося поза його увагою, але чоловік тільки єхидно посміхається, немов у мене від збудження такі симптоми.

– Розслабся серденько, обіцяю, тобі сподобається, будеш ще Андрюшу просити повторити, – його голос боляче б'є по моїй голові, вже чого-чого, але подібного я не очікувала, це не може бути правдою.

Алекс же не такий, він милий і добрий, ця людина дбала про мене кілька років. Він проводив так багато часу з моєю дочкою, що страшно уявити його справжнє обличчя.

Коли я вже гадки не мала, як позбутися його, до кімнати зайшла та, кого найменше очікувала побачити. Жінка, з якою все почалося – Вероніка.

– Коте, перестань, вона зараз знепритомніє, а вона ще потрібна у свідомості, — солодким голосочком вимовляє колишня секретарка мого чоловіка, і сідає в моє крісло. Якщо переживу цей день, то обов'язково його спалю. - Ну, привіт, Олесю, - звертається вона до мене, а в мене вже все пливе перед очима, що їй могло знадобитися, і чому вона перебуває з Алексом у моїй квартирі?