Магія без пам'яті - Мiла Морес

- А зелений одяг, що означає?

- У нього в основному захисні властивості. Можеш носити у будь-який час.

- Гаразд, - дістаю з коробки зелену водолазку, - ви повернете мені мій телефон?

- Поверну, коли передумаєш його прощати.

- Я й не збиралася.

- От і нема чого вам розмовляти. Вчора він показав себе справжнього. Ти маєш запам'ятати тільки це, - містер Нотрил уже мною командує.

- Ви зараз точно, як мій батько. "Як я сказав, так і буде", - цитую саркастично. - Терпіти таке не можу. Це називається "аб'юз", ви знали?

- Лаурі, - знову як з дитиною, - підемо вже, нам час.

- Ви – мій начальник, отже, можете мені наказувати лише щодо роботи, але у всьому, що стосується мого особистого життя, я можу розібратися сама.

- Лаурі, - такий тон, ніби він уже хоче мене шльопнути, - вчора ти сама не впоралася, тож дозволь мені приймати рішення у ситуаціях, де немає можливості спитати твою думку.

- Це мені підходить. Але тільки тоді, коли мою думку ви спитати не можете, - повторила, щоб напевно запам’ятали обоє.

Містер Нотрил переміщає мене, взявши за руку. Тим часом думаю, чи не перебільшую я, почавши качати права. Я взагалі мушу йому в ноги кланятися, а тут ще й фиркаю. Безсовісна.

- Вибачте мені, містере Нотрил, - кажу м'яко, з жалібними нотками, - не знаю, що на мене найшло. Я просто згадала батька... Він завжди суворий зі мною, а я з дитинства мріяла, щоб він посадив мене на коліна, погладив, назвав якось ласкаво... Як ви вчора... Але ж у нашій родині так не прийнято. Ось я й зірвалася, коли ви перейшли на такий тон. Вибачте.

- Я розумію, Лаурі. Рано чи пізно тобі знову доведеться підкорятися чоловікові.

- Тільки якщо він буде таким добрим, як ви. І потім… Я вважала б за краще бути зі своїм чоловіком на рівних, щоб усі рішення ми приймали разом, щоб були заодно, а не кожен сам за себе. У нормальних сім'ях, на мою думку, все саме так.

Ми йдемо парком швидким кроком. Місце для мене незнайоме, я навіть не знаю, в якому місті ми опинилися. Але містер Нотрил крокує впевнено, тому я не турбуюся. Він навіть узяв мене за руку, мабуть, щоб я не відставала чи не загубилася. А може думає, що втечу до Рокса? Не можу, адже я обіцяла Аліті, що суботу присвячу їй або її дитині.

- Якщо чоловік старший за тебе, Лаурі, значить, у нього більше досвіду. Відповідно, він може швидше ухвалити рішення. Головне, щоб твої інтереси при цьому теж враховувалися. І якщо твій чоловік тебе любить по-справжньому, у чому я не сумніваюся, він зробить усе, щоб вибрати найкращий для тебе варіант.

- І де мені знайти такого? - Запитала, скоса поглядаючи на викладача, але його, схоже, відволікло щось вдалині, між бровами складка, він замислився.

Я простежила за його поглядом і побачила вдалині Аліту. Вона йде до нас назустріч, але дітей поруч із нею не видно.

- Еліме, Лаурі, привіт! – обіймає нас по черзі. Здалося, що вона трохи посміхнулася, подивившись на наші зімкнуті руки. Я відчула себе ніяково і поспішила вивільнити пальці з долоні викладача.

- Чому ти одна? Де Каллі та Джолі?

- Вони залишаться вдома сьогодні з Калеаном та Дженом, я вийшла до вас на півгодини, але скоро зйомка, тож треба буде йти. До Каллі сьогодні прийшов його вихованець, уявляєш, Лаурі? - Вона запитала мене тільки, мабуть, містер Нотрил уже знає новину.

- А скільки йому років?

- Незабаром три роки. Це рекорд у нашій родині. До його батька прийшов у чотири, до нашого другого брата у п’ять, до мене у шість. Тільки ось пташка Еліма спізнилася. Скільки тобі тоді було, га? – Аліта дивиться з усмішкою на брата.

- Дев'ять, Аліто, ти й сама чудово пам'ятаєш, - відповідає містер Нотрил, - птахи приходять пізніше за інших вихованців, чекають, коли маг дозріє для отримання сил і знань, - це було роз'яснення для мене.

- Так, звичайно, ти з того часу так запишався, розумним зробився, - Аліта каже веселим тоном. - Знаєш, Лаурі, що він мені казав, коли я його дражнила? - Я негативно хитнула головою і вона продовжила: - Що краще літати, ніж обнюхувати когось під хвостом! Уявляєш? Це майже гасло його дитинства.

- Справді? Я теж так говорила Роксу ... - Я сумно зітхнула. - Хоча я так і досі не знаю, хто його вихованець…

- Вовк, - стиха сказав містер Нотрил, але навіть так я розчула його роздратування, - як Аліта і її чоловік.

- Лаурі, - Аліта подивилася на мене зі співчуттям, - Елім розповів мені, що вчора сталося. Мені дуже шкода, - вона трохи обійняла мене за талію. - Якщо ти хочеш про це поговорити, то знай, що я готова тебе вислухати. Навчати тебе в жодному разі не буду, цього ти натерпишся від Еліма, але можу поділитися досвідом. Знаєш, він у мене величезний. Мені вже сімдесят вісім.

- На вигляд так і не скажеш! Я думала, ви молодші за містера Нотрила.

- Він що так погано виглядає? - Аліта з сміхом кивнула на брата.

- Ні, що ви! Вибачте, містере Нотрил. Ви добре виглядаєте, але я не очікувала…

- Все гаразд, Лаурі. Він не в образі, - Аліта завжди усміхається, вона ніби просякнута щастям та гармонією. - Бачу, ти в хорошому настрої, це мені подобається. Але якщо в тебе неспокійно на душі, варто виговоритися, стане легше.