Гвендолін - Олеся Лис

- Хто це?

- Хто?

- Ліва? Це Ліва?

Здивовані гнівні голоси злилися в гул.

- Це Ліва! - підтвердив Інгвар.

Дівчина, що стояла в натовпі, тихо охнула і почала розштовхувати ліктями людей, щоб вибратися.

– Тримай її! Тримай! - кричали в люті жителі острова, хапаючи втікачку за руки і підводячи до ярла.

– Я не хотіла, не хотіла, - схлипувала та, падаючи перед ним на коліна. - Пане мій, Інгваре, вибачте. Я не хотіла. Я випадково забула, випадково, - нещасна захлиналася в риданнях, загрібаючи скорченими пальцями вологу землю.

- Я вірю тобі, - раптово промовив ярл, трохи нахилившись до неї. - Перший раз випадково. А другий? Другий ні! Другий раз ти навмисно зробила, коли почула, що Сван звинуватив у цьому Гвендолін, чи не так Ліво? - дівчина здригнулася і ще нижче опустила голову. - Я б міг тебе віддати розлюченому натовпу, Ліво. І мене ніхто не посмів би звинуватити. Але я зроблю так, як личить за законом. Ми скликаємо тинг. Тебе чекає суд.

Потім, випроставшись, Інгвар голосно привселюдно оголосив:

- Ліва Евелінсдоттір, ти звинувачуєшся в співучастті з унанде, що призвело до трагічних наслідків, і використанні приворотного зілля, яке на нашому острові є протизаконним. Знаючи наші закони, ти переступила їх на догоду своїм жадібним цілям і тепер понесеш справедливе покарання!

З грудей дівчини вирвалося відчайдушне виття. Її схопили під руки і кудись повели, але у мене в вухах ще довго звучали її жалібні крики і благання.

Як ми дісталися додому, я навіть і не пам'ятаю. В голові лише спогади про те, як нестерпно хотілося спати. Руки і ноги здавалися невимовно важкими і неповороткими, а очі злипалися самі собою. Останні краплі сил пішли на те, щоб відмитися від бруду та крові Свана і лягти в ліжко.