Меланка - Нора Нойс

Звичайно ж, ані чуда, ані масової катастрофи не сталося.
Чортова несправедливість.
- Прошу! Дайте руку!
Це до мене? Я оглянулася для сто відсоткової впевненості, але позаду мене стояв тільки Арсайла. Напевно чатував двері, щоб я не втекла.
Маги, які дивилися вичікувально, вибішували. Але виходу не було. Ще й двері забарикадовані вовком. Тому я впевнено пішла до ДракоКаменя.
Звичайно ж впевнено, з високо піднятою головою, хоча насправді в середині все стискалося від небажання.
Дала я їм ту свою руку і одразу ж отримала по ній кинджалом.
- Легше можна!
Ну це капець. Там крапля крові потрібна, а не бідон! Маленька калюжка ставала все більшою, аж поки ті садисти не сказали якусь абракадабру і моя рана сама затягнулася.
- Дякую! — саркастично скривилася.
А їм хоть би що. Маги, срані.
Знову почалося ахалай — махалай, і о НІ!
Я відчула це. Ці жахливі відчуття, наче по твоїм рукам повзе змія. Отруйна і противна. Ще й під шкірою.
- Скільки їх там?
Простягнула я мамі свої руки, наче це чужорідні об’єкти.
Як же страшно.... Тільки не троє, четверо і так дальше.
- Двоє!
Серйозно? Я здивовано подивилася на свої руки. А й справді - дві лози, два чоловіка. Алілуя. Могло бути й гірше. Набагато гірше. Набагато більше.
Сподіваюсь, коли король дізнається про мій недобір, не спихне мені додому якогось третього аристократа. Бо по їхнім законам, кожна жінка має взяти собі спочатку три чоловіка. СПОЧАТКУ! А потім можна ще добирати. Як яблука на базарі. Аааа.
- Дай хоч гляну, скільки моїм зятям років і де вони живуть.
Даніель почав розглядати мої нові татухи, а я молилася, щоб ті мої суджені виявилися десь в іншій галактиці, і щоб по них летіли пару світлових років.
- Один з вогняних, а інший з повітряних.
От, блін. І тут не пощастило. Та що ж це таке? Доля обернулася до мене дупою.
- А скільки їм років? - захоплено вигукнула мама, хапаючи мої руки.
От, правильні питання задає. Мені це також цікаво. Тільки в тих завитках драконячих фіг розберешся.
- Одному дві тисячі років, — прибив мене на місці Ден, - А іншому сорок.
Але, якщо так подумати, то двохсот-тисячолітнім міг бути лише дракон. А всі вони виглядають сексі. А от сорокарічним міг бути хто завгодно, навіть людина, як і я. І що мені тоді робити з цим дідом з тахікардією? Я ніби нічого не маю проти старших чоловік. Але ні! То не моє.
- А що далі?
Все ж таки вирішую уточнити, бо ті маги вже почали збирати свої палички — тичинки.
- Якщо потрібно, можемо створити пошукові артифакти. - Запропонував їхній головний.
- Ні! Так!
Викрикнули ми одночасно з мамою. Думаю, казати хто що кричав немає сенсу.
- Звичайно, робіть! - випередила мене мама.
Я ж хотіла сказати, нехай ці пенсіонери йдуть до мене за покликом, чи що там відбувається при набутті істинності?
От, правда. Всі мені обіцяли, що я відчую своїх істинних. Прямо чари — мундари і я відчую їх, як саму себе. Альо....Нічого не змінилося. Ну зовсім. Як було, так і залишилося.
- Це ви, що робите? - покосилася на чаклунів.
Вони знову почали розкладати свої штучки, щось бормочачи.
- Пошукові амулети.
НУ, блін. Най буде. Я просто кивнула, бо виходу не було.
На правах господині, я не могла просто звалити і лишити купу народу зі своїм приданим.
За кілька хвилин амулети були готові, а в мене в голові наче лампочка засвітилася. Аж бачити ясніше почала.
- Дуже дякую! - прощебетала, протягуючи руку. - Давайте сюди амулети, піду на пошуки коханих.
- Побудуть у мене! - перехопила амулети мама.
- Ден, ану глянь! Де мої зяті?
Ден покрутив їх в руках, але я нічого не розуміла. Вони мають показати геолокацію, чи казати “ поверніть на право, виконайте різкий поворот наліво, рухайтесь прямо”? Але ні. Вони просто почали блимати і світитися. Ну чудово. Ще б знати, що це означає. Блимало зеленим.
- І що? Де вони?
Хоч я і не відчула мега глибоких почуттів до потенційних істинних, проте цікавіть від мене ніхто не забирав.
- На Землі!?
Якось невпевнено відповів замість Дена, Даніель.
Ну от! Просто чудово.
- Якось дивно. Богиня закинула мене на Ренару, а мої істинні на Землі.
Почала роздумувати в голос.
- Я б з ними і на Землі зустрілася, нащо були ці віражі.
- Може тебе за компанію потягнуло? Не те місце, не той час?
І сміється падло таке, вовче.
Але мене все ж таки турбував той факт, що дракон тусується на Землі. Надіюся, це не один із батьківських синків, який полетів на рік відриватися на Землю і клепати дітей? Бо, якщо то моя пара, я йому точно щось повідриваю. Ненавиджу таких недочоловіків.
Хуууух. Глибокий видих, а то на мене вже всі починають коситися.
- Ну, ок! Коли летимо? І хто нас повезе?
А, що? Якщо істинні мої, то й забирати їх я маю право полетіти. На місця минулої слави, як то говориться!

Любі мої)))

Як думаєте, хто виявиться істинними Меланки. Дуже цікава ваша думка)))