Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

- То як там щодо мого звільнення від дії прокляття? – із задоволенням відкушуючи шматочок свіжої здоби, уже дещо заспокоєно спитала я.

- Заради цього тобі доведеться перелетіти за межі Чорної діри.

- Але як?.. Я не хочу!

- Тоді чекай на те, що ось-ось за тобою з'явиться проклятий космічний корабель, а його капітан вимагатиме повернути йому наречену.

- Невже таке може бути? Адже наче усе владналося - я спромоглася покинути «Вогняний вир», хоча це неможливо! підписала з тобою контракт, а отже, можу не повертатися на судно – бо яка в тому потреба?

- Ти тут, зі мною, лише завдяки неймовірним зусиллям, яких докладають сотні демонів, аби протидіяти впливу прокляття – на деякий час, звісно, тепер тебе оточує силове поле, всередині якого ти вільно переміщуєшся у просторі. Але – це лише до певного часу, бо може трапитися все що завгодно, будь-якої миті можуть втрутитися ще більш потужні сили, та й силове поле колись виснажиться, і тебе, немов магнітом, притягне до «Вогняного виру», будь у тому певна. Тому капітан Дейв, знаючи це, буде постійно поряд. Гадаю, він і тепер мчить по нашому сліду.

- У мене є надія на Міранду Окс. Вона вже мене бачила та, мабуть, знає про намір свого коханця зі мною побратися, а отже, вона якось його спинятиме.

- Якщо це так і є, то її зусилля виглядатимуть доволі жалюгідно та не логічно -не забувай, що на тобі магічний браслет. І до того часу капітан Дейв має на тебе право. Як гадаєш, адже йому теж хочеться стати вільним, і ти - головна для цього умова. Він слідуватиму за тобою повсюди, мов нитка за голкою.

- То мені й справді доведеться летіти крізь Чорну діру?… - пробурмотіла я, витираючи руки серветкою. - А що коли ти мене обдуриш? Візьмеш із собою до свого графства, але потім не повернеш назад?

- Це як ти забажаєш. Я повторюся: раптом і сама не захочеш повертатися на Землю?

- Ще й як захочу! – цієї ж миті пригадавши підлий вчинок Олега, я вирішила, що докладу всіх зусиль для того, аби знову не бути обдуреною. Тому що всі чоловіки однакові, і нема чого довірятися комусь одному з них. Тим більше, що Рохерт Веллс взагалі ніяк не дав мені зрозуміти, що я йому потрібна, ще й кидаючи натяки, що, мовляв, віднині я за ним упадатиму. Я? Не буду!

- Гаразд, поговоримо потім. А зараз відпочивай, набирайся сил, бо уже завтра ми полетимо до Чорної діри.

- Але що ж там, по той бік? Мені якось лячно… - видихнула я, гублячись у лиховісних здогадах. – Може, є інший спосіб? Адже ти знаєш про перстень...

- За межею Чорної діри зовсім інші світи, згодом ти сама усе побачиш.

- Але ж іще є перстень! І ти маєш знати про щось таке… про щось таке, якийсь спосіб, аби мені позбутися впливу прокляття, аби позбутися браслету.

- Та звісно, тому ми туди й прямуємо. Бо за межею Чорної діри, а саме в моєму графстві, мешкає чаклунка - велична Ельміра Кра, саме вона здатна зняти страшне прокляття.

- Але ж…

- Лише за допомогою магічного перстня, який ти маєш.

- Справді? Гаразд, прокляття із мене злетить, але як же тоді капітан Дейв та його команда? Вони що, так і будуть вічно тинятися космосом?

- Тобі яка до того справа? - вже стоячи біля дверей, демон зупинився, кинувши у мій бік зневажливий погляд, від якого я аж обімліла й ковтнула кавалок слини.

- Просто… Мені якось совісно, чи що, - пробелькотіла я. – Вони там всі лише на мене і покладалися, а я так запросто злиняла. До того ж, забравши перстень.

- Думай насамперед про себе, - крізь стиснуті вуста похмуро процідив Рохерт Веллс. - Не будь, як усі! А то я подумаю, що даремно не дозволив Чорному Скорпіону розпочати свій квест. Мені, знаєш, було б навіть цікаво, куди б занесло проклятого демона, коли б він отримав фору, спочатку тебе зґвалтувавши, а потім випивши всю кров.

- Який же ти... безсердечний! Просто куленепробивний! - закричала я. – Ненавиджу!

- Від ненависті до кохання - один крок, - примирливо пробурчав блондин, при цьому його очі виливали синь. - Але не раджу заздалегідь у мене закохуватися.

- Психопат!

- Ну не треба таких надмірностей, крихітко, - голос пролунав із-за спини, - сильні емоції здатні зруйнувати не гірше удару ножем…

Зоставшись сама, я аж загарчала від люті, падаючи на ліжко.

- Тож гаразд… я сама втрапила в халепу, - бурмотіла я, покусуючи вуста. – Але ж проклятий капітан мав перстень… Мабуть, він просто не зміг перетнути межі та дістатися до чаклунки? Але він туди летів! І тут я… Що все зіпсувала…

Дивним чином мене почало гризти відчуття провини, що це начебто я мимовільно стала злодійкою, і тепер мій курс – до Ельміри Кра.

До волі?

Але яка може бути воля, коли я своєю ж рукою підписала контракт!

Змучена сумнівами, я підхопилася із ліжка та підійшла до столу, де все ще стояла таця з недоїденою рибою, яка спливала олією. Нею я й вирішила скористатися.

Щедро намастивши зап'ясток жовтавою масною речовиною, я спробувала стягти браслет. Та мені ніяк не вдавалося, напроти, той тільки міцніше вп’явся в мою шкіру, а я почала відчувати поколювання та біль.

Трохи поплакавши від розпачу, я витягнула із-під подушки свій старий рожевий бюстгальтер та витрясла із нього перстня.

- Добре, якщо так, - простогнала я, підносячи його до світла абажура. – Якщо можна врятуватися – врятуюсь, аби лишень остаточно не втратити голову…

Звичайно, після настільки насиченого життя, сповненого пригод, у літаючому палаці Рохерта Веллса мені було трохи нудно. До того ж дудук кудись безслідно зник. І я вирушила пошукати для себе розваг. Знайшовши гардероб, попорпалася у купі ганчір'я, приміряла кілька суконь. Потім помітила розкішне трюмо із м’яким пуфом, із безліччю гребінців та баночок із кремами та спорудила собі високу зачіску, начесавши волосся і натикавши туди шпильок, прикрашених зірочками й камінчиками.

Книжок у моїх апартаментах не було. Тому, підсунувши стілець до ілюмінатора, гарно забраного в лілові шторки, я довго дивилася у відкритий космос.