Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

Стукнули віконниці, брязнуло скло, і монолог Кралі зі скандальної п’єси «Утриманка благородної крові» залишився незакінченим.

На землю впав гребінець, який впустила пані Руденс. Лисиця викрикнула щось незнайомою (чи матюкливою?) мовою і зникла з поля зору. Ну а А Лі виявив, що висить на плющі на рівні другого поверху, і, замружившись, поповз убік – до широкого карниза і прочиненого вікна.

– Ти ще хто? – Покоївка саме мила підлогу і незнайомому суб’єкту в брудному взутті не зраділа.

– Я тільки спитати! – Стійка поверхня під ногами надала нахабства, яке деякі люди дістають дивним чином перед кабінетами лікарів та чиновників. – Спитати!

– Що?!

Поверхом вище щось гримнуло. А Лі гарячково перестрибнув через швабру, посковзнувся на мокрому, розтягнувся долілиць, збивши коліна до крові… Все як завжди.

– О! Відьмин онучок! А виріс як, одразу й не впізнала. Біля стіни сухо, не поспішай. Бабця тебе послала на прокляту глянути? Мабуть, ти й сам уже зілля вариш?

– Угу.

«Щодня чай заварюю», – але покоївку це напевно розчарувало б.

На третьому поверсі шум затих. Навіть двері не рипіли, і тупоту не чулося… Ніби скам’яніли там усі.

Точніше, не ніби. А Лі піднявся сходами, дійшов до єдиної відкритої кімнати і побачив, що столичні гості і князь справді витріщаються одне на одного без криків і рухів.

– Я вимагаю весілля! Негайно! – Айріс вийшла зі ступору першою. – Після сьогоднішньої ночі Джі Лін Рі зобов’язаний зі мною одружитися!

Вона нагадувала злого втомленого привида, щедро присипаного м’ятими пелюстками. Складалося враження, що їй хочеться вчепитися комусь у горлянку, і тільки непереборне позіхання заважає перейти до негайного рукоприкладства.

– До минулого року біля мого ліжка щоночі спала кішка, але я чомусь із нею не одружився. – На князя було боляче дивитися – він ніби пережив атаку лінг і лякав присутніх роздертим одягом і поглядом скаженого єнота. – Йдіть звідси, Айріс… Просто йдіть. Весілля ви отримаєте десь за місяць, а до того часу зробіть милість: не показуйтесь мені на очі.

– Ви заплатите за все! – Наречена вперла кулаки в боки і відступати явно не збиралася. – Чуєте?! За все!

– Гаразд. Передайте рахунок управителю. – Джі Лін Рі вказав на двері. – Геть.

– Старий збоченець! Я вам цього не пробачу! – Айріс помітила А Лі, який маячив за спиною Лисиці, і загрозливо насупилась. – Ти на його боці, А Лі Шине?! Продаєш беззахисних істот за мідяки?!

– Красульки нормально коштують. – Він не розумів, який стосунок до скандалу та весілля мають жаби, але не збирався знецінювати свою роботу. – А якщо їх прикрасити, то платять ще більше. За індивідуальність.

– О Великий! – Наречена ледь не лопалася від злості. – Я вас усіх засаджу! Усіх! – Вона войовничо розмахувала важкою парасолькою з вістрям на кінці. – Та за таке шибениці мало! Вас треба четвертувати! Зварити в киплячому маслі! Посадити на кіл! – Айріс стукнула А Лі по гомілці й вискочила в коридор. – Сволота! Покидьки! Мерзотники!

Зачеплені парасолькою двері зачинилися.

– А тепер почнімо спочатку. – Меліса підтягнула ближче стілець, що стояв біля стіни, і сіла, закинувши ногу на ногу. – Хтось може пояснити, чому Іриса ночувала тут із парасолькою, з якою тітонька Руденс полює на щурів? Гей, ти! Так, ти, А Лі Шине! Чому я бачу тебе втретє за день?

– Ну, вибачте… Якби знав, що вона з цих… Захисників тварин… То не казав би про жабок…

– Голову підніми!

«Не носи спідницю вище колін, і тобі дивитимуться в очі!» – ледь не ляпнув А Лі.

– Що ще за жаби? – продовжувала Лисиця.

– Красульки. Замість дієти. Веселі й худенькі. Останній писк моди.

– Ясно. Зникни.

– Що? Але я…

Напівкровка плавно зісковзнула зі стільця і ​​виштовхала А Лі за поріг без видимих ​​зусиль.

– Нічого особистого, але дорослим треба поговорити, – зауважила мимохідь.

Це була та мить, коли підсвідомий зв’язок лінг лопнув із тріском, і сяйво, що супроводжувало Мелісу, кануло в небуття. Йому на зміну прийшли червоні вогники браслета, що миготіли ідеально рівно, показуючи: поруч магічна істота.

Або проклята.

– Отже, жаби? – Тепла рука лягла А Лі на плечі. – Працюєш де завгодно? Допоможеш мені? Ой, що це?

– Та нічого. – Він вивільнився, сховав індикатор у кишеню.

– Я тебе наймаю, – безапеляційним тоном заявила Айріс. – Ясно? Працюватимеш на мене.

– І що робити? – А Лі не збирався погоджуватися, але цікавість штовхала до проблем.

– Те, що чоловіки дуже люблять. Пакості. А ти про що подумав, А Лі Шине?

Подумав він про те, що деякі думки краще тримати в голові. І про те, що йому до смерті хочеться знати, які плани в цієї дивної дівчини з іскорками в очах.