Магія без пам'яті - Мiла Морес

- Лаурі, всі пари цілуються та обіймаються. Чого ти? – запитально смикає чорними бровами.

- Нічого, - відсторонююся, відступаю назад, улучивши можливість вирватися з пут. – Необов'язково ось так одразу. Ми лише один раз погуляли.

- А в академії ми вже місяць гуляємо разом. Усі вже думають, що у нас секс був, а ми навіть не цілувалися.

- Хто це так думає? – відчуваю, як мої щоки рудіють. Від одного слова «секс» стало не по собі.

- Пацани впевнені в цьому, а я не став спростовувати.

- Ти що здурів?! - Я округляю очі, знову б'ю його в плече. – Скажи їм у понеділок, що в нас нічого не було! Інакше я з тобою не зустрічатимуся!

- Лаурі, та що в цьому такого? Рано чи пізно ми ж займемося сексом, тому яка різниця, що знатимуть інші? Тим більше, якщо я їм зізнаюся, то вони іржатимуть над нами. Ти ж знаєш Ріена та його друга.

Я прикрила обличчя руками.

Господи... Це ж, мабуть, уже всі знають.

А якщо містер Нотрил дізнається? Що він про мене подумає?

Жах… Треба щось із цим робити. Моя репутація знищена. Я не припускала, що таке може статися ... І тільки зараз усвідомила, що має на увазі Рокс під словом "зустрічатися". Він же відкритим текстом мені сказав, що хоче зайнятися зі мною сексом.

Божечки… Тільки не це.

Гидко.

Фу.

Нє-є-є. Тільки не з ним.

Швиденько розпрощалася зі своїм залицяльником і перемістилася додому, попередивши його спробу знову приклеїти мене до себе. У вільний час (перед сном) обдумала все, що трапилося, і твердо вирішила, що дам Роксу відворот-поворот. В понеділок. Відразу перед заняттями. Скажу прямо і твердо, що зустрічатися з ним не буду. Нехай думає, що хоче, нехай знущається з мене, як було в школі. До цього я готова. А ось до… сексу… ні.

***

У вихідні зазвичай не телефоную викладачеві, і якось навіть трохи скучила. Прийшла на пари раніше, ніж звичайно. Вийшло приблизно за десять хвилин. В аудиторії, виявляється, на цей час вже повний збір. Містер Нотрил сидить за столом, заповнює журнал, Кес крутиться біля його столу, щось питає. Бачила, як вона кілька разів намагалася ненароком доторкнутися до нього, але він завжди відводить її руки, якимось невідомим чином передбачає її спроби.

Може нагадати йому, як створити циліндр навколо себе?

За п'ять хвилин до початку містер Нотрил вийшов, попросивши мене підготувати дошку до заняття. Я могла це зробити і зі свого місця, змахнувши кілька разів рукою, але захотілося пройтися, і я підійшла до дошки біля викладацького столу. В цей же момент прийшов Рокс і на весь клас прокричав мені індивідуальне вітання, підійшов, поліз обійматися. Я відсторонилася, тихенько шепнула загрозу, що я його стукну, він кивнув з усмішкою. Пішов до нашої лавки, щоб кинути сумку.

Я підготувала дошку, нахилилася, щоб підібрати листочки, що впали, чомусь проробила все повільно, без магічних фокусів, і в цей же момент відчула вітерець кожною клітиною тіла. Випросталась і кілька секунд, тупо дивлячись на одну точку, намагалася зрозуміти, що сталося. Аудиторія вибухнула диким сміхом, віддалено почула зойк Рокса, перед очима промайнув різкий рух, щось блимнуло, двері в аудиторію відчинилися з гуркотом.

Минуло лише кілька секунд, а я ніби зависла на краю прірви у роздумах, стрибати чи ні. Тіло пронизало відчуття страху і болю, і здалося, що якби зараз піді мною розступилася земля, я би стрибнула не думаючи. Сміх оглушив мої вуха, бадьорі вигуки обдали шкіру холодом, пальці на руках почали тремтіти. Я не розібрала слів, які кричали чоловічі голоси, їх одразу ж перекрив жіночий сміх.

Я стою гола серед аудиторії. Приблизно в тому самому місці, де зазвичай стоїть викладач. На мені не залишилося навіть білизни, мої скромні принади радують очі оточуючих. Я не одразу зрозуміла, чому моя шкіра відчуває холод. І хоча все сталося неймовірно швидко, для мене час сповільнився, секунди перетворилися на хвилини.

Вловила, як від вхідних дверей перемістилася потужна постать, стала поруч зі мною, водночас на мої плечі лягло щось тепле та важке. Згодом я зрозуміла, що це піджак містера Нотрила. А він сам тримає мене за руку, відвернув до дошки, поставивши спиною до одногрупників.

- Лаурі... Лаурі... Все гаразд, Лаурі. Не хвилюйся, все гаразд, - чую голос, що доноситься до мене здалеку. Він не кричить, каже спокійно, надзвичайно м'яко, заспокійливо. Чоловічі руки погладжують мої плечі.

Серед студентів шумно, там, схоже, зав'язується бійка. Рокс кинувся з кулаками на Ріена, щось йому кричить, навалився через парту, дубасить кулаками, а той прикриває руками голову.

- Лаурі, не хвилюйся, все гаразд, - містер Нотрил продовжує заспокоювати, а я все ще в ступорі.

- Мене хтось роздягнув? – питаю тихенько, хоч і так очевидно, що це справді сталося.

- Так, Лаурі, я розберуся з ним. Ти можеш повернути свій одяг за допомогою магії? - Я киваю. - Притягни його відразу на себе, - знову киваю, а потім різко негативно хитаю головою. - Ти не вмієш робити так?

- Не вмію.

- Добре, я зроблю це за тебе, тільки покажи мені свій одяг, перемісти його на стілець.