Магія без пам'яті - Мiла Морес

- Міс Катаріс, ваша черга, - викладач дивиться на мене з півоберту, по очах здається, що йому весело, але губи не здригнулися. – Ті самі три заклинання повторюємо двічі. Вибирайте будь-яку частину тіла.

- У нього є частини тіла? Один суцільний коржик, - висовуюсь із безпечного укриття. - Може не треба? – створюю щенячі очі, але він киває мені, натякаючи, що треба вийти.

Плетуся несміливими кроками вперед, усе ближче і ближче до розпластаного тіла, яке ледве рухається, але тільки через свою неповороткість, а не від ударів. Жодних слідів поранень на ньому немає, хоча вже вся група закидала його заклинаннями. Не знаю, може на несправжньому монстрі і не повинно бути поранень. Страшно уявити, що з нього витече, якщо цю шкуру хтось проб'є. Добре, що з таким монстром у житті навряд чи доведеться зустрітися. Заспокоює і те, що він несправжній. А ще плече містера Нотрила, що розташувалося поруч. Він стоїть сбоку, дає поради, куди спрямовувати силу. Здебільшого розмовляє зі мною подумки. Дивуюся, як він не плутається, коли звертатися на ви, а коли на ти. Для решти студентів все звучить пристойно, з офіційним «міс», а мені приємно, що я найближче до нашого класного викладача. Я знаю вже кілька його таємниць.

- Дуже добре, міс Катаріс! – хвалить мене викладач, а я розпливаюся в посмішці.

Ну отак і треба було! Якби всі шкільні вчителі починали із пряника, то я могла б стати гарною ученицею. Для мене готували тільки батіг і жодних солодощів. Містер Нотрил має зовсім інший підхід. Мені він подобається.

І підхід, і містер Нотрил.

В результаті я шмякнула монстра в бік, ледь не відірвавши від нього шматок плоті. Розлютилася так, що підскочила до нього ближче, закидала і тими заклинаннями, які ми вивчили на цьому занятті, і тими, які були мені відомі раніше. Підскочила кілька разів на місці, плескаю в долоні, тішуся. Напевно, безглуздо виглядаю збоку, але мені вже байдуже. Нещодавно вважала себе розумною та дорослою, а тепер от кайфую від відчуття, що я – студентка, я – дівчинка. Можу балуватися, стрибати, верещати, веселитися. А вдома в мене доросле життя. Не хочу туди повертатися. Але доведеться.

Увечері зателефонувала містеру Нотрилу, щоб нагадати, що в нього зустріч із Джолі. Він подякував, але не поспішив відключитися, і, користуючись нагодою, я запитала про те, що обмірковувала весь час після факультативу.

- Містере Нотриле, можна запитати?

- Так, Лаурі. Щось сталося?

- Ні. Чому ви завжди припускаєте, що щось сталося? Ваш блокнот у мене в руках, якщо що, - я правда стискаю його рукою, навіть до грудей приклала, але усвідомивши це, злегка відсунула.

- Я це зрозумів. Бачу в ньому пасмо твого волосся.

- Що?

Різко переводжу погляд на щоденник викладача, заплющую очі, одночасно висмикуючи своє волосся з блокнота. Я затиснула його між сторінками, і весь цей час, мабуть, так і стояла.

- Вибачте, містере Нотрил.

- Нічого, Лаурі. Мені подобається твоє волосся.

Ой. Не знаю, що на це відповісти. Якийсь настрій у нього дивний. І хвалив мене майже весь день, тепер ще й волосся, виявляється, моє йому подобається. Збочен… Та ні. Це ж добрий містер Нотрил. Він нічого такого не мав на увазі... Жодних натяків. З ввічливості це сказав.

- То що ти хотіла спитати, Лаурі?

- Ах, так… - роблю паузу, намагаючись чітко сформувати думку у голові. - З кавуном це ви мені допомогли? Я спробувала кілька разів, нічого не вийшло, всі почали сміятися, а потім раптом він розлетівся. Ви мене пожаліли?

- Лаурі... - Він говорить із зупинками. – Це все ти сама. Це твої сили. Я лише підказав, як ними керувати.

- Правда?

- Так, Лаурі. Ти дуже талановита, треба це розвивати.

- Містере Нотрил, а тоді… кілька років тому ви пропонували мені допомогу, бо побачили, хто мій птах?

- Можна й так сказати, Лаурі.

- А я подумала...

- Що я – маніяк. Пам'ятаю, - чую у слухавці його веселість.

- У мене була ще одна версія. Може, вам подобаються важкі випадки, і ви шукаєте такі, щоб їх виправляти. На першому нашому занятті якраз підтвердилося, що я із таких.

- Нічого подібного, Лаурі, - відповів впевнено.

- А як ви дізналися, хто мій птах? Адже він був голубом.

- Я намагався його перемістити на твоє плече, але це мені не вдалося. Спробував кілька заклинань, але вони не спрацювали. Підійшло лише одне. Заклинання, яке використовується для птахів, наділених надздібностями. Таких символів кілька, тому я не знаю напевно, хто саме у тебе.

- А я думала, знаєте...

- У будь-якому разі ти не маєш про це нікому говорити.

- Я вже знаю. Перевірила на родичах. Все, як ви сказали тоді. Вони намагалися використовувати мене, щоб вирішити свої проблеми. Але я все… – зам'ялася, не знаючи, що сказати, щоб не відкрити таємницю, яку, виявляється, він не знає.

- Ти все виправила. Я зрозумів. Ти розумна дівчина.

- Дякую, містере Нотрил. Мені пощастило, що я тоді вас зустріла, - зауважила, що розмовляємо ми вже більше півгодини, схаменулась: - Вибачте, я вже забрала багато вашого часу. А у вас там Джолі за півгодини. Гарного вечора, містере Нотрил.