Магія без пам'яті - Мiла Морес

- А раніше ти мені шоколадки з амонієм у шафку підкладав, - посміююсь, пережовуючи черговий шматочок. - Або з мурахами, не знаю точно, я не перевіряла.

- Які ще шоколадки? - Рокс заглядає мені в обличчя. - Тобі хтось у шафку шоколадки підкладав?

- А це що, не ти? – спохмурніла, дивлюся уважно на свого хлопця, перевіряю, жартує він чи ні.

- Та ні, - відповів і замислився.

- Хтось із твоїх друзів? Ви ж з мене весь час знущалися. А потім ці шоколадки, банани, якісь ще штучки дивні були… Але найбільше мене вморили квіти. Довго сміялася! - Згадала минулі роки в школі, повеселішала.

Рокс хмуриться, на його обличчі видно, що він нічого про це не знає.

А хто ж тоді цей дивний дарувальник?

Усміхнулася, згадавши, як носила всі «подарунки» на смітник. Я ніколи не перевіряла, але була впевнена, що нічого доброго в таємно підкладених ласощах бути не може. Якби хтось хотів справді про мене подбати, то навіщо така скритність? Я більше схиляюся до думки, що це були знущання. Уявляла собі, як однокласники підглядають, коли я дістаю черговий «сюрприз», чекають, що я його їстиму. Адже там точно була якась каверза, я впевнена, тому кожного разу, не відчуваючи жалю, викидала шоколадки або що там було під обгорткою.