Меланка - Нора Нойс
Після того, як ціанський корабель рознесло на молекули, ми всі втупилися на Домініка. Це його планета, нехай скаже щось геніальне. Що нам робити в кінці кінців!?
Особисто я досі не міг повірити, що це дійсно реальність, а не мій найжахливіший кошмар.
Я на чужій планеті, викрадений прибульцями, стою голий і розгублений. Куди бігти? Що робити? І найважливіше, як мені потрапити назад на Ренару?
- Офігіти — видихає Домінік. - Оце зганяли на Землю. Туди і назад, ТАК?
Останнє слово він прогарчав, а його ікла подовжилися, а на пальцях проступили довгі кігті. Першонароджений вампір, щоб його.
- Сам шокований! - фиркнув Кай.
І це той виважений, прагматичний і найрозумніший ціанець? Так про нього всі відгукувалися, а Олоф постійно вихваляв брата Кирила за всі ці його надзвичайні риси характеру.
Це саме він був найталановитішим науковцем і дослідником на їхній планеті та й на Ренарі також. Його винаходи були надзвичайними та ексклюзивними.
Проте зараз мені хотілося знову трансформуватися в дракона і спопелити цю світлу голову в пух і прах.
- Напевно магнітне поле Землі надто сильно пошкодило наші високоточні прилади, чи річ в тому, що більшість приладів працювала на енергетичних потоках, а тут вони повністю увійшли в дисонанс з енергетичними потоками цієї планети....
Кай замовк на пів слові, коли мій кулак врізався в його щелепу.
- Ти придурок чорношкірий, — ще один удар. - Ти нас мало не повбивав, науковець ти чортовий!
Кай пробував відбиватися, проте, коли ти все життя тільки пальцями крутиш і руками махаєш, такі навички як рукопашка в тебе відсутні
- Ну все! - мене відтягнули від нього інші ціанці, заламавши руки.
- Декараю, охолонь! — гаркнув, Домінік.
Він підійшов до Кая, оглядаючи його трохи підправлену фізіономію.
- Охолонь!!! Серйозно!?
Я засмикався, проте ціанці міцно тримали мене.
- Ти - кінчений придурок! Якби мене не було, ти б прибив всіх своїх людей!
- Як добре, що я тебе взяв з собою! Як відчував!
І ця скотина вишкірилася до мене своїми синіми від крові зубами.
Боги, яке жахливе видовище. Я до їхньої крові ніколи не звикну. Чесне слово.
Сплюнувши цю синю жужу на землю, Кай випрямився, пропалюючи мене гнівним поглядом.
- Значить так! Потрібно вирішувати, що робити далі, а не кулаками махати.
І як би мені не хотілося йому заперечити, я мовчав. Скинувши руки ціанців зі своїх плечей, я розумів, що він має рацію. Проте, ніколи в житті, навіть під катуваннями, не визнаю цього.
Знаю я чому він вирішив викинути мене на іншу планету. Меланка! От причина. Я ж добре пам’ятаю, як він розповідав Кирилу, що він вперше в житті закохався в малу дикарку.
Він не звик ділити жінку ще з кимось, бо на їхній планеті немає дефіциту жінок. От він вирішив і мене прибрати з дороги. Найпростішим методом, так би мовити.
- План такий! - взяв себе в руки Домінік.
Мені здається, він би й сам не проти вмазати Каю, але оскільки його вже випередив я, то немає сенсу поправляти. Хоча, я б поправив, для профілактики. І поки Кай не може користуватися своїми енергетичними потоками. Коли ще така нагода випаде?
- Зараз ми йдемо в напрямку цивілізації і намагаємося розшукати вам одяг. Потім їдемо до мене додому і тоді щось вирішимо.
Ну план був непоганий, тому ніхто і не заперечував.
Не знаю, по чому орієнтувався першонароджений. Може вже був в цих краях, але вже через годину ми вийшли до невеличкого поселення в горах.
Хатки там були невеличкі і розташовувалися далеко одна від одної. Хм...Трохи непродумано в плані оборони. Чи може тут ніхто на них не нападає. Цікаво. І чому всі говорять, що Земля технічно розвинена. Он бачу лише вози, коней, копиці сіна. І нічого супер технічного. Навіть тієї штуки, на якій до нас приїхала Рада.
- Коротше! - помахом руки нас зупиняє Домінік.
Я ледь встигаю зупинитися, щоб не врізатися в спину Каю.
- Я піду роздобуду вам одяг, а ви чекайте тут і не рипайтеся.
Ще б ми рипалися. Я хоч на людей схожий, а ці прибульці....Навіть не знаю, як вони будуть тут виживати.
Хоча....Що я знаю про землян. За ті пару днів, що я спілкувався з Меланкою, то нічого особливого і не з’ясував. Був зосереджений на іншому.