Українська література » Класика » Святослав - Скляренко Семен

Святослав - Скляренко Семен

Читаємо онлайн Святослав - Скляренко Семен

Iмператор уявляв, з якою радiстю, не зустрiчаючи опору, поспiшають, сунуть вони вперед. На пагорок до нього долинув крик руських воїв — це був грiзний крик, що завжди нагонив страх на ворогiв.

Але на iмператора Iоанна цей крик не вплинув.

— Вони iдуть в свою пастку! — промовив хрипким голосом Цимiсхiй. — Дивiться, полководцi, як зараз гинутиме Русь. Швидше, швидше! Вперед, iмперiє!

Все вiдбувалось i далi так, як передбачав досвiдчений полководець — iмператор Iоанн. Руськi вої йшли за таксiархiями, що вiдступали i вже наближались до стану. Розпаленi боєм, вони наздоганяли ромеїв, рубались з ними. Наперед руських воїв вирвались вершники iз знаменами, мiж ними було знамено самого київського князя з двома перехрещеними списами — отже, й князь Святослав там...

— Яка година! — крикнув Iоанн Цимiсхiй. — Швидше, швидше!

I саме тодi з густого лiсу над рiчкою, що був праворуч вiд стану, i ще з одного лiсу, що темнiв пiд горою лiворуч, вирвались вершники. Вони мчали туди, де йшов бiй мiж ромеями i руськими воями, розгортались колом.

На пагорку було тихо. Але гула, стогнала пiд копитами коней уся рiвнина. Вершникам не було, здавалося, кiнця, вони виїжджали й виїжджали з лiсiв, мчали, пригнувшись до грив коней, поставивши перед собою списи, все вперед i вперед.

— Многi лiта iмператору! — крикнув хтось iз полководцiв на пагорку.

— Многi лiта! — пiдхопили всi.

А вiн — iмператор Схiдної Римської iмперiї — стояв пiд своїм знаменом, на якому був змальований образ Христа й накреслено слово: "Перемагай!" Стояв величний i гордий, широко розплющеними очима дивився на бойовище, бо це ж вiн задумав, як знищити руських воїв, i тепер жадав бачити їх смерть, смерть Святослава.

Та вiн не розумiв, що саме робилося на рiвнинi. Вершники-ромеї — закованi в броню безсмертнi — мчали вперед. Але за ними гнались якiсь iншi вершники. Вершникiв-ромеїв було багато, але тих, iнших вершникiв, було набагато бiльше, їм не було кiнця. I це вони, як видно було з пагорка, оточували не руських воїв, а таксiархiї.

— Многi лi-i-i... — пробував хтось кричати.

— Прокляття! — обiрвав вiн цей божевiльний крик. — Полководцi! Що сталось? Чиї це вершники?

— Пацинаки! Пацинаки!* (*Пацинаки —печенiги.) — котилось по табору.

— Угри! Угри! — летiло з другого боку... Але били ромеїв на рiвнинi не печенiги й не угри — вони тiльки порушили й звели нанiвець диявольськi плани iмператора Iоанна, не дали можливостi його засадам нагло заманити русiв у пастку. Нещадним же, смертним боєм глушили, били, нищили безсмертних на рiвнинi саме руськi вої. Взявши з мiсця розгiн, вони тепер не вiдпускали таксiархiї вiд себе, громили тi десять, якi почали бiй на рiвнинi, громили й тi десять, якi поспiшали на помiч першим, i хоч якi швидкi ноги мали ромеї, а не могли втекти вiд руських воїв. Списами, мечами, сокирами, ножами й просто рогатинами руськi й болгарськi вої калiчили, били, нищили ромейське воїнство, не давали йому пощади.

— Таксiархiї, до стану! До стану! — заволав iмператор Iоанн, блiде обличчя якого вкрили схожi на царську його хламиду багрянi плями.

Аж тепер вiн зрозумiв, що у вирiшальну годину, коли все було приготовлене для повного розгрому русiв, на помiч їм i на згубу для ромеїв прийшли печенiги й угри. I для римських воїв, якi були тепер на рiвнинi, лишався один рятунок — тiкати до стану, стати за його ровами, одбиватись там вiд русiв, печенiгiв i угрiв.

Ромейськi вої так i робили. З усiх усюд поспiшали вони до стану, поспiшали так, що не могли протовпитись у ворота i потрапляли у свої ж костоломи, падали й калiчились у ровах, давили однi одних.

Але їх нiхто й не переслiдував. Десять таксiархiй оточенi були на рiвнинi. Руськi вої, печенiги й угри рубались з ними, гнали до рiчки. Римськi вої не бачили рятунку, кидали зброю, пiдiймали руки...

Сонце схилялось за гори. Iмператор Iоанн все ще стояв на пагорку, нiби ждав, що станеться чудо... Але чуда не було. На рiвнинi темними хмарами перекочувались i поспiшали до стану легiони. Вони зробили, що могли, а може, й бiльше вiд цього, i зараз прагнули одного — рятунку, тишi, спочинку. А багато з них у поросi й кровi залишилось на рiвнинi — вони вже вступили в царство тишi i завоювали собi цього дня вiчний спочинок.

У вечiрнiх сутiнках оплiти копали бiля стану ями i засипали мертвих. Треба було поспiшати, бо завтра над могилами могли пiти iншi воїни. Трупiв старшин i полководцiв за станом не ховали — їх клали на ношi й несли до пагорка, на якому стояв iмператор Iоанн. Скоро весь пагорок був обкладений вбитими. Iмператор Вiзантiї стояв серед мертвих.

Усю нiч вiдходили вiйська iмператора Iоанна. На шляхах, схилах гiр i скрiзь у долинi понад Марiцою чулись тривожнi людськi голоси. Позаду, на тлi темних гiр, у багатьох мiсцях горiли пожежi. Заграва вiд них обгортала все небо на пiвночi. I коли вогнi пожеж розпалювались буйнiше, а небо бiльш розпiкалось, видно було загони переляканих вершникiв, чорнi обриси возiв, довгi ланцюги легiонерiв. Усi вони, як збаламучений потiк, що вирвався iз гiр, поспiшали до Адрiанополя.

Мiж цими людьми верхи на конi їхав i диякон Лев. Як було йому сказано, мусив вiн у всiх походах пересуватись разом iз близькими до iмператора особами. Перед початком битви диякон був недалеко вiд iмператора, бачив його, захоплювався його особою, встиг навiть написати кiлька рядкiв у своїй iсторiї:

"Святослав, що загордився вiд перемоги, одержаної над болгарами, сповнений варварської своєї пихи, бо вiн цiлком заволодiв їхньою країною, налякавши i здивувавши їх природженою своєю лютiстю..."

Проте далi диякон Лев не встиг нiчого написати, бо почалася битва, а вiн хотiв на власнi очi бачити, як руськi вої будуть наступати, як їхнiй наступ розiб'ється об мур легiонiв, як через деякий час почнуть наступати вої iмператора, як сам Iоанн поведе їх i як з божою допомогою ромейськi вої переможуть своїх ворогiв.

У диякона Льва були готовi в головi чудовi речення для цього мiсця його натхненної сьомої книги iсторiї, як наприклад:

"Багато турбот хвилювали душу iмператора Iоанна. Вiн нiбито стояв на розпуттi й не знав, який шлях йому обрати..."

Диякон Лев був певен, що бiй на рiвнинi дасть йому потрiбне натхнення, новi слова.

Але бiй не принiс бажаних слiв, а, навпаки, схитнув, перевернув усю душу диякона. Вiн бачив початок бою, наступ руських воїв, чув, як iмператор Iоанн крикнув: "Вперед, iмперiє!"

Проте все, що сталось пiсля цього, нi на волосину не посунуло iмперiї вперед, а, навпаки, стрiмголов понесло її назад, кинуло у безодню, прiрву, в потiк незрозумiлих подiй.

Була нiч. Лев диякон, як i всi, їхав кудись серед суцiльної темряви, час вiд часу разом iз всiма натикався на загони вершникiв, що мчали невiдомо куди, на пiших воїв, що поспiшали на пiвдень...

Вiд них вiн чув, що руськi вої вбили тисячi ромеїв, взяли тисячi полонених, iдуть вперед. I так само, як усi, диякон Лев зводився в стременах, дивився назад, у глибину темної ночi, а тiло його проймав терпкий холодок.

Пiзнього ранку наступного дня диякон Лев добився до Адрiанополя й там дiзнався, що незадовго туди прибув з своїм почтом i iмператор Iоанн. Заляпаний багном, у своїй чорнiй, пiдперезанiй якимсь мотузком рясi, iз страшним, переляканим, блiдим обличчям, на якому блищали запаленi очi, диякон Лев, звичайно, й думати не мiг доступитись до iмператора Iоанна...

Проте вiн зумiв поговорити з деякими особами, близькими до iмператора, зокрема з Iоанном Куркуасом — начальником метальних машин, який не виїжджав з Адрiанополя, але мав певнi вiдомостi про все, що трапилось напередоднi. Пiдпилий Iоанн не крився вiд Льва i одверто сказав, що їхнє вiйсько на рiвнинi вщент розбите. Але додав, що диякону Льву краще не писати про це в iсторiї, бо iнакше вiн сам потрапить у таку iсторiю, з якої повiк не виплутається.

Тодi, вже вдень, на околицi Адрiанополя, пiд стрiмким кипарисом на березi рiчки, диякон Лев сiв на травi, вийняв подаровану йому iмператором срiбну чорнильницю, дiстав свою iсторiю i записав:

"У нас, кажуть, у цiй битвi, крiм багатьох поранених, вбито було п'ятдесят п'ять чоловiк, а найбiльше загинуло коней. Але в скiфiв бiльш як двадцять тисяч чоловiк загинуло... "* (*"История Льва Диакона". — СПБ, 1840. — С. 69.).

Написавши цi рядочки, диякон Лев сховав свою чорнильницю, витер спiтнiле чоло й надовго замислився.

Замислимось над цими рядками з iсторiї диякона Льва й ми, читаючи їх через тисячу рокiв.

6

Пiсля жорстокої поразки на болгарськiй рiвнинi ромейське вiйсько не могло зупинитись нi на шляху, що через Адрiанополь веде в Константинополь, нi бiля Фiлiппополя й у Месемврiї, де посувались угри й печенiги. Як буря, що вириває з корiнням дерева, як хмара, що невблаганно посувається й облягає все навкруг, так iшли вперед вої князя Святослава, i розпорошенi таксiархiї ромеїв не могли їх зупинити.

Тодi в Адрiанополi, в домi патрикiя Феодора, де iмператор Iоанн зупинявся й збирав своїх полководцiв, iдучи на рать, велить вiн протовестiарiю Мануїлу покликати до нього полководцiв Варда Склiра, сина його Костянтина, патрикiя Петра, начальника метальних машин Iоанна Куркуаса, стратигiв Фракiї й Македонiї.

Iмператор накинувся на них, бо вони, мовляв, не виконали його наказу й виставили невеликi засади в час бою на рiвнинi. Вони ж нiбито виннi були й у тому, що не зумiли затриматись у Пловдивi й iнших городах, бо день i нiч вiдступають i зараз.

Полководцi мовчали. Вони нiчого не робили самi, а тiльки виконували волю iмператора. Але не винуватили й його, бо Iоанн керував усiма битвами так, як велiла досконала вiзантiйська вiйськова наука, з якою вони перемагали в Iталiї, Єгиптi, Азiї. У поразцi ромеїв виннi були тiльки руськi i їхнiй князь Святослав, що вiв бiй не так, як передбачали iмператор з полководцями, i зовсiм не так, як вони б того хотiли.

Через це полководцi й мовчали, тiльки пiдпилий Iоанн Куркуас сказав:

— А вже й Константинополь недалеко... Iмператор Iоанн визвiрився на нього й на всiх:

— Та невже ж допустимо, щоб Русь вдерлась у Вiзантiю, невже й на цей раз вони з лютим Святославом стануть пiд стiнами священного нашого города?

— Не допустимо! — закричали переляканi полководцi.

Відгуки про книгу Святослав - Скляренко Семен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: