Серця трьох - Джек Лондон

- Ну, й що ж ви пропонуєте? - спитав Беском, з відчаю раптом заспокоївшись.- Мене зруйнували, геть-чисто зруйнували.

- Ось тепер ви мене зрозуміли! - зрадів Френк.- Ви - член біржі. Тож ідіть туди, купуйте, продавайте, робіть усе, що вам заманеться. Нам нічого втрачати. Скільки не віднімай від нуля, все одно лишається нуль. Ми програли все, що мали, і навіть більше. Тож тепер програватимемо те, чого в нас немає.

Беском знизав плечима й хотів заперечити, але Френк остаточно переміг, сказавши:

- Пам’ятайте, хоч би скільки ви віднімали від нуля, все одно залишиться нуль.

І найближчої години Беском уже не як Френків маклер, а як самостійний біржовик пустився в найшаленіші біржові операції.

- Ну, от і все,- засміявся Френк о пів на дванадцяту,- тепер ми можемо вийти з гри. Пам’ятайте, що ми маємо не менше, ніж мали годину тому. Ми тоді були нуль. І тепер ми - нуль. Тепер ми будь-якої хвилини можемо оголосити про своє банкрутство.

Беском важко опустився на стілець, узяв трубку телефону і вже хотів був дати розпорядження припинити бій та визнати свою поразку, коли це раптом розчинилися двері й крізь них долинула знайома піратська пісня. Френк, почувши її, вирвав трубку з рук свого маклера її поклав її на апарат.

- Стривайте! - вигукнув він.- Слухайте!

І вони почули пісню:

Попліч, спинами до щогли,

Даймо відсіч ворогам!

А далі в дверях з’явився Генрі, несучи велику, вже іншу валізу. Френк, побачивши його, й собі заспівав.

- Що сталося? - спитав Беском у Чарлі Тіпері, який і досі не скинув фрака, а обличчя мав бліде й утомлене після стількох хвилювань.

Тіпері витяг з кишені й подав Бескомові три чеки на мільйон вісімсот тисяч доларів. Беском сумно похитав головою.

- Запізно,- сказав він,- це крапля в морі. Візьміть їх назад. Навіщо дарма пускати гроші за вітром.

- Заждіть-но,- мовив Чарлі, вихопивши у Генрі валізу й відкриваючи її.- Мабуть, це таки допоможе?

«Це» складалося з великої купи рівненько перев’язаних пачок облігацій та цінних паперів з золотими краями.

- Скільки тут? - схвильовано запитав Беском, і до нього знову повернулася сміливість.

Френк, побачивши таку реальну підмогу, перестав співати і аж рота роззявив з дива. А коли Генрі вийняв з кишені ще дванадцять чекових книжок, Беском і Френк просто заніміли, бо кожен чек був на суму в мільйон доларів.

- А там, звідки вони, ми можемо роздобути їх ще скільки завгодно,- весело заявив Генрі.- Досить твого одного слова, Френку, і ми знищимо всю цю зграю. Ну, до діла. Ширяться чутки, що тебе вже немає. А ти ввірвись туди та дай їм доброго прочухана. Витруси з них усе золото, аж до золотих годинників та коронок на зубах.

- Отже, ви таки знайшли скарб старого сера Генрі? - спитав Френк.

- Ні,- відповів Генрі,- це частина скарбів майя, десь близько третини їх. Друга частина лишилася в Енріко Солано, а третю сховано у Національному банку ювелірів і комерсантів. До речі, у мене є чимало новин. Я розповім тобі їх, коли ти звільнишся.

Але Френк ладен був уже зараз слухати. Беском знав краще за нього все, що слід робити, і хутко дав телефоном розпорядження своїм агентам купувати акції такими величезними партіями, що конкурувати з ним не вистачило б усіх Ріганових грошей.

- Торес помер,- сказав Генрі.

- Ура! - втішився Френк.

- Помер, мов щур у пастці. Я бачив його голову. Не дуже гарна. Начальник поліції також загинув. І ще дехто.

- Не Леонсія? - вихопилось у Френка.

Генрі похитав головою.

- Хто-небудь із Солано, старий Енріко?

- Ні. Твоя дружина - місіс Морган. Її застрелив Торес. Я стояв поруч неї, коли вона впала. Ну, а тепер у мене є інші новини. Леонсія тут, у сусідній кімнаті, і хоче бачити тебе. Стривай, куди ти? Дослухай мене! Я повинен тобі щось сказати, поки ти підеш до неї. Отуди к бісу! Якби я був китаєць, той, що продає секрети, то здер би з тебе мільйон за свою новину, а так я скажу тобі задарма.

- Та швидше кажи! - нетерпляче мовив Френк.

- Добра новина, чудова. Кращої ти зроду не чув. Тільки не смійся. В мене є сестра.

- Ну й що з того? - безцеремонно спитав Френк.- Я й так знав, що в тебе є сестри в Англії.

- Ти мене не зрозумів,- піддражнив його Генрі.- В мене з’явилася нова сестра.

- І що з того? - буркнув Френк.- Для тебе це гарна новина. А мені байдуже.

- От ми й дійшли до найголовнішого,- засміявся Генрі.- Ти одружишся з нею. Я даю вам свою згоду.

- Ні. Нехай би вона була десять разів твоя сестра й сто разів красуня,- заперечив йому Френк.- Немає такої жінки, щоб я з нею одружився.

- Все одно, Френку, ви з нею поберетесь. Я знаю. Я відчуваю, що поберетеся. Ладен закластись.

- А я ставлю тисячу доларів, що не одружуся.

- Ні, постав більше, щоб це був справжній заклад,- мовив Генрі.

- Можу поставити, скільки хочеш.

- Тисячу п’ятдесят доларів. А тепер іди в кімнату й подивись на неї.

- Вона з Леонсією?

- Ні, сама.

- Здається, ти сказав, що там Леонсія?

- Сказав. Там справді Леонсія. Але з нею більше нікого нема, і вона чекає на тебе.

Френк почав сердитися.

- Що ти забиваєш мені баки? Верзеш казна-що! То кажеш, ніби там твоя нова сестра, а то, що там твоя дружина...

- Хіба я сказав, що в мене є дружина? - ніби здивовано запитав Генрі.

- Нічого не второпаю,- мовив Френк.- Піду краще до Леонсії. А з тобою побалакаю згодом, коли ти будеш при своїй пам’яті.

Він рушив до дверей, але Генрі спинив його:

- Хвилиночку, Френку,