Серця трьох - Джек Лондон

Того дня перед обідом Френк мав іще одне побачення. Повернувшись до контори свого маклера, він довідався від Бескома, що дзвонив Ріган і казав, ніби має для нього цікаві новини.

- Я зараз поїду до нього,- промовив Френк, хапаючи капелюха, і його обличчя засяяло надією.- Він давній батьків приятель і може врятувати мене.

- Не дуже покладайтеся на нього,- недовірливо похитав головою Беском і на мить спинився вагаючись.- Я говорив із ним перед самим вашим приїздом з Панами. Я був цілком щирий. Я казав йому, що вас немає, що ваші справи в небезпеці, і просто спитав його, чи не міг би він допомогти мені в разі потреби. А він почав викручуватися. Воно, щоправда, кожне крутить, коли в нього просять ласки. Це річ природна. Але мені здалося, наче тут було щось інше... ні, я не скажу, що ворожість, та мене вразило... не знаю вже, як його й сказати... мене найбільше вразила його байдужість і холодність.

- Дурниці! - засміявся Френк,- Він був дуже близький батьків приятель.

- Чи не чули ви часом про історію з акціями «Залізниці Космополітен»? - немов між іншим спитав Беском.

Френк похитав головою.

- Та мене тоді ще й на світі не було,- сказав він.- Мені щось розповідали, але я добре не пригадую. А чого ви раптом згадали про неї?

- Надто довго розповідати. Ви послухайте лише моєї поради: як говоритимете з Ріганом, не показуйте йому всіх своїх карт. Хай він починає перший. І, як уже він запропонує вам свої послуги, то принаймні вийде так, що ви його не просили. Звичайно, може, я й помиляюсь, але обережність вам не зашкодить. Нехай він починає перший.

За півгодини Френк уже сидів у Рігана в кабінеті. Пам’ятаючи Бескомову пораду, він опанував своє хвилювання, хоч йому дуже кортіло щиро у всьому признатися, і говорив байдуже про свої справи й навіть жартував.

- Що, потопаєш? - було перше Ріганове запитання.

- Не дуже. Голова моя ще понад водою,- безжурно відповів Френк.- І ще не скоро я захлинусь.

Ріган відповів не зразу. Він уважно проглянув останні ярди телеграфної стрічки.

- І все ж ти викинув на ринок чимало акцій «Темпіко петролеум».

- Зате їх просто з рук вихоплюють,- промовив Френк, і в нього вперше промайнула думка, що вразила його самого: чи не мав рації Беском зі своєю пересторогою.- Нічого, скоро їм нудно стане від них.

- Але ж акції «Темпіко петролеум» також починають падати, хоч їх і купують. І це дуже дивно,- зауважив Ріган.

- На біржі трапляється всякого,- недбало сказав Френк.- І коли вони нажеруться донесхочу та їх ухоплять кольки, то муситимуть ще доплачувати, щоб виблювати мої папери. Я гадаю, що це коштуватиме їм недешево.

- Та й ти ж таки добре встряг, хлопче. Я стежив за твоєю боротьбою ще перед твоїм приїздом. «Темпіко петролеум» - твоя остання підпора.

- Не сказав би я цього,- збрехав Френк.- У мене ще є запаси, і про них мої біржові вороги й не здогадуються. Я їх заманюю, просто заманюю. Тільки все це між нами, Рігане. Ви були приятель мого батька. Отже, кажу вам, ви найкраще зробите, якщо купуватимете мої акції.

- А які саме твої запаси?

- Про це дізнаються, коли я переконаюся, що вони вдосталь нажерлись.

- Хвастощі! - не втримався Ріган.- У тебе батькові нерви. Та, щоб я повірив, ти мусиш довести мені, що це не порожні слова.

Ріган чекав на відповідь. Френк рантом удався до хитрощів.

- Що тут доводити,- пробурмотів він.- Ви вгадали. Я справді хвалився. Я тону, вже скоро голови не видно буде. Але я випливу, якщо ви допоможете мені. Ви задля пам’яті мого батька врятуєте його сина. А коли ви витягнете мене, ми їм усім...

І тоді уолл-стрітівський вовк показав свої зуби.

- Як ти думаєш, з якої речі висить він у мене на стіні всі ці роки? - спитав він, показуючи на портрет Річарда-Генрі Моргана.

Френк порозуміло кивнув - мовляв, ви ж бо щиро приятелювали.

- Справді не здогадуєшся? - похмуро осміхнувся Ріган.

Френк похитав головою.

- На те, щоб не забути про нього,- вів далі Ріган.- Не було хвилини, щоб я не згадував його. Ти знаєш історію «Залізниці Космополітен»? Твій батько обкрутив мене круг пальця. І то добре. Але він надто хитрий і не дав мені змоги поквитатися. От я й повісив його портрет і почав терпляче вижидати. А тепер настав мій час.

- Що ви хочете цим сказати? - спокійно спитав Френк.

- Та оце ж і хочу,- глузливо відказав Ріган.- Я чекав і готував цей наступ. І нарешті настав мій день. Принаймні його щеня в мене в руках.- Він зловтішно скинув оком на портрет.- І якщо старий добродій не перевернеться тепер у домовині...

Френк підвівся на ноги і зацікавлено глянув на свого ворога.

- Ні,- промовив він, ніби сам до себе.- Ні, не вартий він цього.

- Чого не вартий? - підозріливо запитав Ріган.

- Щоб я вас налупцював,- почув він у відповідь.- Я міг би задушити вас своїми руками за п’ять хвилин. Ви - не вовк. Ви - звичайнісінький шолудивий пес, смердючий тхір, не більше. Мене застерігали, що від вас треба всього сподіватися. Я не йняв віри й прийшов подивитися сам. Вони мали рацію. Ви такий, як мені казали. Швидше треба йти. Тут такий дух, як у лисячій норі. Тут смердить.

Дійшовши до дверей і поклавши руку на клямку, Френк спинивсь і обвернувся назад. Йому не пощастило вивести Рігана з рівноваги.

- Ну, а що ж ти робитимеш далі? - знущався той.

- Дозвольте мені подзвонити до мого маклера. Тоді довідаєтесь,- відповів Френк.

- Прошу, голубе мій,- погодився Ріган, а потім додав: - Тільки я сам його викличу.

Переконавшись, що з того боку справді Беском, Ріган передав трубку Френкові.

- Ви не помилилися,- озвався Френк.- Ріган навіть гірший, ніж ви казали. Робіть і далі, як ми домовилися. Ми загнали його, куди хотіли,