Серця трьох - Джек Лондон
Не знаючи, що чи кого він там застане, Чарлі Тіпері увійшов до кімнати, де сиділи дивні чоловік і жінка. Запорошене вбрання і засмаглі обличчя не викликали в нього, як у Паркера, підозри, а швидше спонукали поставитись до прибульців з більшою увагою, ніж звичайно властиво мешканцеві Нью-Йорка. Леонсіїна врода вразила його, і він одразу зрозумів, що то - леді, а схожість засмаглого, аж бронзового Генрі з Френком і старим Морганом викликала в нього довір’я й пошану до незнайомого юнака.
- Доброго ранку! - звернувся він до Генрі і, вітаючи Леонсію, кинув на неї захопленим оком.- Ви Френкові приятелі?
- О сер,- скрикнула Леонсія,- ми більше ніж приятелі! Ми прийшли сюди врятувати його. Я читала ранкові газети. Якби тільки не недоумство його челяді...
У Чарлі Тіпері не було вже жодного сумніву.
- Я - Чарлі Тіпері,- сказав він, простягаючи руку Генрі.
- А мене звуть Морган, Генрі Морган,- зрадів Генрі, вітаючи його, як потопельник вітає рятувальний круг.- А це міс Солано. Сеньйорита Солано, містер Тіпері. Власне, міс Солано - моя сестра.
- Я прийшов сюди з тією самою метою,- заявив Чарлі Тіпері.- Врятувати Френка, наскільки я розумію, може лише готівка або ж найпевніші папери. Я приніс із собою все, що міг нашкрябати за ніч, хоч знаю, що цього замало...
- Скільки ви принесли? - навпростець запитав Генрі.
- Мільйон вісімсот. А ви?
- Та ось дрібниці,- сказав Генрі і показав на розкриту валізу, не знаючи, що розмовляв з представником третього покоління ювелірів.
Чарлі Тіпері швидко оглянув з півдесятка самоцвітів, а ще швидше оцінив на око, скільки їх у валізі, і сторопів з дива.
- Та це коштує мільйони! - вигукнув він.- Що ви думаете робити з ними?
- Продати, щоб лише врятувати Френка,- відповів Генрі.- Вони ж можуть бути забезпеченням, правда?
- Зачиняйте свою валізу,- наказав Чарлі Тіпері,- а я тим часом зателефоную. Я хочу застати батька, поки він не пішов ще з дому,- пояснив він через плече, чекаючи на відповідь зі станції.- Тут не більше, як п’ять хвилин ходи.
Саме тоді, як він скінчив розмову з батьком, до кімнати ввійшов Паркер у супроводі лейтенанта поліції та двох поліцаїв.
- Ось ці бандити, лейтенанте, заарештуйте їх! - сказав Паркер.- Перепрошую, містере Тіпері; звичайно ж, не вас. Цих двох, лейтенанте. Не знаю, в чому їх оскаржувати. Божевільні або ще й гірше.
- Добрий день, містере Тіпері,- привітався лейтенант, упізнавши ювеліра.
- Не треба нікого арештовувати, лейтенанте Берне,- усміхнувся до нього Чарлі Тіпері.- І можете відіслати свою карету. Потім я все поясню інспекторові. А вас я попрошу піти зі мною, з цією валізою й цими двома непевними особами. Ви охоронятимете - ні, не мене, а цю валізу. В ній лежать мільйони, холодні, тверді, сліпучі мільйони. І коли я розкрию валізу перед своїм батьком, ви побачите таке, що мало хто бачив у цьому світі. Тепер ходімо! Ми тільки марно гаємо час.
Він підійшов до валізи разом із Генрі, і коли їхні руки водночас простяглись до неї, лейтенант Берн також запропонував свої послуги.
- Мені здається, що поки ми ще не домовились, валізу нестиму я,- сказав Генрі.
- Авжеж, авжеж,- погодився Чарлі Тіпері.- Тільки не гаймо дорогого часу. Адже нам ще треба домовитися про ціну. Ходім! Мерщій!
РОЗДІЛ XXIX
Мораторій, що його проголосив уряд Сполучених Штатів, допоміг урегулювати становище на біржі: акції перестали падати, а деякі навіть почали рости в ціні. Всі акції, але за винятком акцій тих підприємств, які належали Френкові й на які нападався Ріган. А той, не залишаючи своїх атак, знецінював їх і з радістю спостерігав, що на біржу викидають величезні партії акцій «Темпіко петролеум» і викидає їх, очевидно, Френк.
- Тепер настав час,- повідомив Ріган своїх спільників.- Продавайте і купляйте. В обох випадках ви виграєте. І не забувайте за список підприємств, що я вам дав. Продавайте тільки їхні акції і намагайтеся якнайшвидше віддавати їх покупцям. Вони й далі падатимуть. А решту купуйте. Купуйте на все, що дістанете від продажу, і знову продавайте. Програти ви не можете, а, збиваючи ціни тих акцій, ви вб’єте одним заходом двох зайців.
- А ви що робитимете? - спитав його один із спільників.
- Я? Я не купуватиму,- відповів Ріган.- Хай це вас переконає, що я дав вам чесну пораду. Я не продавав жодної акції, крім тих, що зазначені в списку, і мені нема чого й повертати. Я відразу розраховуюся з ними і тримаюся тільки списку. В цьому й полягає мій план, і ви можете взяти в ньому участь: продавати й відразу розраховуватися з покупцями.
- Нарешті ви прийшли! - в розпачі скрикнув Беском, коли Френк о пів на одинадцяту з’явився в його кабінеті.- На біржі все йде вгору, крім ваших акцій. Ріган жадає крові. Я ніколи не думав, що в нього стільки сили. Цього ми вже не витримаємо. Ми пропали. Нас немає - ні вас, ні мене, нікого з наших.
Френк, одначе, ніколи ще не був такий спокійний, як тепер. «Навіщо хвилюватися, коли все вже загинуло?» - міркував він.
І хоч не знайомий з усіма тонкощами біржової гри, він усе-таки вгледів просвіток, якого Беском, що знався на цій грі досконало, не помітив.
- Не хвилюйтеся,- порадив Френк, і його невиразний план набував дедалі реальніших форм.- Закурімо та поговоримо про наші справи.
Беском нетерпляче махнув рукою.
- Почекайте ж бо,- наполягав Френк.- Дивіться й слухайте. Ви кажете, що я пропав?
Маклер кивнув головою.
- І ви пропали?
Той знову кивнув.
- Значить, ми зруйновані, геть-чисто зруйновані,- розвивав Френк свою нову ідею.- Отже, для вас і для мене цілком ясно, що не може бути гіршого за абсолютне, цілковите, стовідсоткове знищення.
- Ми марно витрачаємо дорогоцінний час,- запротестував Беском, кивнувши, проте, головою на знак згоди.
